5. Піратська територія

— Ану посунься, чо там?

Я підійшов до стіни, виліз по маленьких сходах і виглянув у невеликі двері-вікно під стелею. Там на зручній лаві сидів Рорик з безліччю мотузок у руках.

— Он, дядьку, попереду.

Я глянув туди, куди кивнув червономордий.

— Капусту квашену мені в дупло, чо таке?

— Підозрюю, що Піратська територія називається піратською не просто так. Зараз нас відпіратять по самісіньке не можу.

Метрах в ста, може, в півтораста, прямо навпроти нас у повітрі нерухомо застиг величезний корабель, з бортів якого стирчали три пари гігантських перетинчастих крил, що мірно погойдувалися, щоб тримати корабель на одній висоті. Що дивно, у цієї літаючої махини ще були й вітрила, але зараз вони були зібрані.

— Вони не рухаються, — констатував я свої спостереження.

— Авжеж, дядьку, це ми до них рухаємось…

— На який ляд? Тобі чо, мало пригод на твоє червоне гузно?! Ану давай змінюй курс.

— Я б із радістю, та тільки звірюки мене вже як із десяток хвилин не слухаються.

І тут, як на доказ слів Рорика, перед очима з'явився напис:

«Чорниш, Бобик, Рохля, Синько та Шмакля потрапили під вплив залишкової магії «Захоплення маунта»»

— І чо ти сидиш? Треба ж чось робити!

— Дядьку, та постривай ти параноїти, може, вони просто перетерти хочуть, — Рорик відразу ж сам собі нервово посміхнувся, зрозумівши, яку дурість зморозив. — Ну, а якщо вони хочуть помахатися, то ми їм явно поступаємося бойовою силою.

— Ану швидко заліз назад! Ми просто так не здамося!

Я схопив Рорика за шкірку і затягнув його всередину нашої літаючої коробки.

— Давай, перекидайся в чось бойове. Не подобається мені все це, — скомандував я червономордому, хапаючи зі стелажу зброю.

Патронташ із касетами, в які були заряджені болти, я перекинув через плече, в руки взяв болтомет.

— Може, в яку літаючу живність перетворитись?

— А ти можеш?

І наступної миті щось із силою врізалося в бік нашої коробки, потім ще одне таке ж зіткнення. В одній зі стін утворилося кілька невеликих отворів, з яких стирчало щось шорстке і гостре, наче волохатий гарпун.

— Єдрити вас у ваші гнилі душонки! Рорику, хапай мене!

Червономордий дивом встиг перетворитися на перекачану двометрову версію самого себе і схопити мене за патронташ.

Я ж зарядив магазин у болтомет, з ноги відчинив одну з дверей і висунувся назовні, готовий до всього.

— Драла жаба гадюку! — вигукнув я і випустив перший болт у щось, над головою якого висів червоний напис «Каланчар».

«Бестіарій оновлено»

Маленька стріла потрапила прямо в око двометрового богомолу, на задніх лапах якого були присоски. Верхніми клешнями він проткнув нашу стіну.

Я послідовно вистрілив чотири болти, що залишилися, тому що одного прямого влучення в голову цієї тварюки виявилося мало, і повалена мразина повисла на встромлених у стіну лапах.

— Не бачу…

— Йопт!

Рорик різко смикнув патронташ, і я влетів назад у кімнату, а на тому місці, де щойно було моє тлінне тіло, з'явився ще один Каланчар.

Перезарядити магазин не встигав. Права долоня убік, уявна команда «Притягнення» та образ моєї зброї. Як магнітом у мою відкриту руку притягнувся кукрі, і дуже вчасно. Тварюка саме замахнулася своєю клешнею, а я встиг замахнутися у відповідь. Бризнула синя кров, і відрубана кінцівка відлетіла вбік.

— Дядьку, пригнись!

Я припав до підлоги, а Рорик стрибнув ногами вперед, цілячись величезними червоними ступнями в голову мерзенної тварини. Неприємно чавкнуло, і все забризкало синьою жижею.

— Сподіваюся, воно не отруйне! — вигукнув я і глянув на свої заляпані руки.

Йшли секунди, але показник «Здоров'я» залишався на колишній позначці. Ну, якщо воно й отруйне, то не швидкої дії. Ще повоюємо.

Знову два удари в ту ж стіну і нові отвори, в яких стирчали закінчення загострених клешнів.

— Дядьку, лізь нагору і відстрілюй їх звідти. Я тут ними займусь.

Рорик перекинувся на точну копію Каланчара, тільки червону і в півтора рази більшу. Він вистрибнув у відчинені двері й зник. Я зачинив двері, про всяк випадок. Кукрі в піхви, новий магазин у болтомет. Зарядив тятиву.

Підбіг до відчинених дверей-вікна під стелею і прошмигнув туди. Видерся на дах нашого літаючого будинку і, розставивши ноги ширше, навів зброю на корабель, що наближався.

— Кидати мене сракою у вулик!

«Бестіарій оновлено»

Корабель повернувся до нас одним із бортів і на палубі замість гармат стояло дві величезні волохаті мразини, схожі на помісь бегемота з ведмедем. Наразі вони відкрили навстіж пащі, і в них, згорнувшись клубочком, залізли ще два Каланчари.

Залишалося навскидь метрів п'ятдесят, тому я легко зміг усе це розглянути.

Мохнаті велетні закрили пащі, якось трохи скукожились, а потім виплюнули зі своїх ротів Каланачарів, які полетіли назустріч до нас зі швидкістю гарматного ядра.

— Хрін вам! Не просто так у мене влучність дорівнює трьом, мразото! Габелики вам!

Я вже давно був напоготові й випустив болт у клубок, що летів у нас. Перезарядка, на самому підльоті випустив наступний болт у другу мішень. Обидві короткі стріли потрапили в цілі, що трохи збило їх траєкторії, і один Каланчар пролетів повз, а другий врізався в кут і полетів у прірву.

Будинок наш похитнувся, але я встиг схопитися за один з тросів, що кріпили нашу літаючу коробку до Шмаклі.

«Навичка «Стрілкова зброя» підвищена до 2 рівня (при попаданні в голову урон х3)»

— Рорику, ти цілий?

— Дядьку, все на мазі, непрошених пасажирів позбувся! — пролунало знизу.

Я зарядив новий болт і приготувався, але більше літаючих тварюк до нас назустріч не летіло. Та вони вже й не потрібні. Ми майже наблизилися до корабля, і я детально роздивився палубу, точніше, тих, хто на ній був.