3. Час і справою зайнятися

— Вже йдеш? — стомлено і з легкою усмішкою запитала Іззі.

Її прекрасне фіолетове тіло місцями прикривало блакитне простирадло, але через те, що воно було напівпрозорим, то все одно всі найпотаємніші куточки жіночої натури були як на долоні.

— Так, а то я й так у тебе тут уже півдня провів, — впевнено сказав я і, з величезним зусиллям відірвавши погляд від Єлизавети, підняв із підлоги штани з сорочкою.

Добре ще, що цей її спальний аеродром був мінімум метрів п'ять на п'ять, і вона не могла легко дотягнутися до мене і затягнути назад.

— А може, знову відновимо твою витривалість та ще один раунд? Стільки пристрасті… Стільки натиску… Навіть трохи грубості…

— Ні! Пора й ділом уже зайнятися, — впевнено відповів я, не обертаючись.

— До речі, про справи. Я тут уже в голові накидала пару варіантів, як може виглядати сама арена всередині та загалом стадіон зовні. Навіть вже є деякі думки з приводу будівель і нового поселення, спеціально зробленого під потреби учасників та гостей, які прибудуть, щоб подивитися турнір.

— А ти думаєш, чо моя думка буде враховуватись в такому питанні?

— Ну як же, мій хороший, звичайно. Це ж твій проект і тобі нести відповідальність за всі його аспекти. Велес! — останнє вона викрикнула, та так, що я аж сіпнувся і відірвав другий ґудзик зверху.

А й пліснява з ним! Все одно майже завжди два верхні ґудзики розстебнуті.

У стіні, обвішаній світло-блакитними шторами, утворилися двері з каламутного скла, вони від'їхали вбік, і всередину ввійшов підручний Іззі — кудлате синє звірятко зі слоновими вухами та мишачою мордочкою. Жінку її нагота ні краплі не бентежила, а ось її підлеглого ця обставина явно нервувала, і він не знав куди подіти свій погляд, постійно переводячи його з мене на підлогу і назад.

— Принеси мені сьогодні чогось білого, напівсолодкого і з нотками абрикоса.

Іззі більше нічого не сказала, і Велес, зрозумівши, що це все, в ту ж мить вибіг з кімнати.

Нарешті я повернувся до жінки, що нерухомо лежала серед подушок, закинувши руку за голову.

— Ось дивлюся я на твої оці постійні експерименти із зовнішністю і думаю, може, і мені собі волосся наростити?

— Мій хороший, тільки скажи — я все для тебе зроблю і підберу, — промуркотіла Єлизавета.

— Гаразд, це наступного разу.

— Сподіваюся, це наступного разу буде дуже скоро. Чекатиму. І підготую робочі ескізи арени з іншою інфраструктурою та варіанти твоєї зачіски.

— Домовилися. Ну я пішов.

— А на останок поцілувати? А то я можу подумати, що ти захотів скористатися мною у своїх хтивих цілях і кинути.

Я приречено і награно зітхнув, але заліз на ліжко і поповз до її узголів'я, де лежала Іззі.

Тільки я зібрався пристрасно впитися в її вуста, як вона приклала свій палець до моїх губ і підморгнула.

— Може, ти хочеш щось сказати? Чи, може, запитати? Перш ніж підеш…

— А, так, точно! Давно хотів спитати. Ось ти, Гавриил, Зазикин і Дромед працюєте тут, у вас тут свої поверхи навіть є. А Алекс та Антон, у них тут є свої місця, чи вони десь у Мірантирі мешкають?

— Не це я, звичайно, хотіла почути, — розчаровано відповіла Єлизавета, — ну та гаразд, своїми сьогоднішніми плотськими стараннями ти заслужив на відповідь. Так, здебільшого вони ошиваються десь у Мірантирі, але й тут вони мають свої кабінети, на останньому поверсі в лівому крилі.

— Ага, зрозуміло.

— А тобі для чого це потрібно знати? — з прищуром уточнила жінка.

— Просто цікаво, — я цмокнув її в губи й швидко поповз задом до краю ліжка.

Ось і ще один гачок закинув. Подивимося, який улов він згодом принесе.

Кукрі з піхвами на пояс, болташ (він же патронташ з болтами в обоймах) через плече, сумку через інше плече, болтомет теж на спину, на ремінець.

— До зустрічі, — підморгнув я жінці на прощання.

— Прокачуй витривалість, мій хороший, — послала вона мені повітряний поцілунок і відкинула голову на подушку.

— До речі, давно хотів запитати: а чо це за бзик, ну з приводу того, чо до тебе завжди треба в різному одязі приходити?

— О, мій хороший, це правило для тих, хто мені не подобається. До тебе це не стосується.

— Хм, — задоволено видав я і підійшов до стіни.

Переді мною матеріалізувалися двері. Не встигли вони закритися за моєю спиною, як перед нею вже стояв Велес із келихом і пляшкою, виконаною у формі стовбура дерева без гілок, чекаючи, коли я звільню прохід.

— А ти весь цей час, поки я був усередині, сидів тут у коридорі й чекав?

— Так, така робота в мене, — спокійно відповіло мені звірятко.

— Ясно, ну бувай.

— Гарного вам дня.

Я пішов до сходів, а Велес проскочив до кімнати, звідки вже долинали невдоволені крики.

«Здоров’я

20/20»

«Витривалість

2/20»

«Залишкова магія

30/30»

Середня смужка витривалості, яка була майже на нулі, давала мені повне моральне право запустити руку в кишеню, дістати звідти жменю насіння і з неприхованою насолодою почати лузгати його, щоб заповнити цей показник.

Дивна звичка, як уже помітив одного разу Андрюха, але я не чистив їх по одній і закидав до рота, або як деякі роблять: чистять їх об зуби; я нігтями очищаю насіння від шкаралупи та збираю їх у праву долоню. Ось коли їх збирається досить відчутна кількість, тільки тоді я відправляю їх у свою зубасту топку.

А ще я не любитель свинячити, тим більше у скляних хмарочосах. Але тут Мірантир презентував мені приємний сюрприз: шкаралупа, яку я кидаю на підлогу через якийсь час просто випаровується. Зручно!

Сьомий поверх. Квапливо рухаючи, помітив, що Кракстер кропив над черговою зброєю: довжелезним списом, чий держак він покривав невідомими для мене письменами. Що ж, не відволікатиму маленького качка від роботи.

Шостий поверх. А ось кучерявої Хелен, яка, мабуть, уже закінчила роботу з виведення нового виду ящірок, не було на місці. Може тестує створіння?