1. Майбутнє Мірантира

— Ну, оце ніби на цьому й усе, — підсумував я сорокахвилинні розпинання перед головними панами Мірантира.

Я впорався б і швидше, але після основного докладу посипалися уточнювальні питання, і тут варто віддати належне Андрюсі: натягав він мене добряче з цієї теми! Ми годинами обговорювали всі можливі нюанси та нестикування сюжету, тож мені навіть довелося зібрати ще один саморобний зошит на тридцять сторінок, а то в голові все не втримаєш.

Пару секунд стояла тиша, під час якої лише Єлизавета мені ледь помітно підморгнула та посміхнулася. Невже я старий дурень, і все так погано? Тишу порушили повільні, але дзвінкі оплески Алекса. Всі його чорні павучі очі-намистинки пронизували мене наскрізь, а обличчя ніби зображало посмішку, якщо ця павуча морда взагалі здатна її відтворювати. На п’ятому хлопку до нього приєднався Зазикин, цей намагався аплодувати, піднявши руки нагору, щоб не закривати ними своє обличчя на животі.

— Браво! Це, не побоюсь цього слова, геніально! Браво! — почав тараторити головний сценарист Мірантира, але Алекс одразу злісно глянув на нього, і той затих.

— Добре. Це буде добре, — небагатослівно оцінив мою роботу павукоголовий.

— Дуже цікаво, — погодилася Іззі, підняла келих, знову підморгнула мені й одним махом допила його вміст.

Сьогодні її голову прикрашала незвичайна зачіска: права половина фіолетового черепа була виголена наголо, а ось ліву покривали блакитні кучерики до шиї. З бровами відбувалася прямо протилежна історія: права була густа і кущиста, а ліва зголена під нуль.

Дромед же лише схвально кивнув своєю головою, що складалася з комах, а молодий інвестор Антон утримався від коментарів, але кінчик зміїного хвоста, що заміняв йому ноги, схвильовано звивався.

Всі звернули свої погляди на Гавриила і чекали на його рішення. Той, схрестивши руки на грудях і заплющивши очі, не поспішав щось говорити. От Вадик! Що за драматична пауза?! Давай вже оголошуй свій вердикт! Але якщо йому не сподобалося, то я вже не знаю, що тоді має сподобатися! На мою скромну старечу думку, це майже геніально! У цьому сюжеті є все, і краще вже точно не напишу!

— Це довго, — нарешті видав Гавриил і розплющив очі. — Погоджуся з думкою решти, сюжет цікавий, мені подобається. Однак на його опрацювання та здійснення може знадобитися не один місяць. А великий відтік гравців відбувається саме зараз. Ми не можемо собі дозволити таку розкіш, як час. Навіть якщо я дам вам на допомогу більшу частину сценарного відділу Зазикина, ми затягнемо процес розробки на півроку мінімум! Тому, повторюся, у нас…

Я дозволив собі зухвалість і показово покректав, привертаючи загальну увагу і перериваючи промову Вадика. Тепер усі повернулися до мене, а Гавриил якось зло посміхнувся.

— У мене є пропозиція, — впевнено сказав я, помітивши підбадьорливе підморгування від Єлизавети. — Я маю пропозицію, як повернути гравців у гру. Так, можливо, це надто просто і може не спрацювати, але єдрити мене в дишло, народ завжди потребує хліба та видовищ!

— Обожнюю, — тихо пропищала від захоплення Іззі, але це почули всі.

— Викладайте, Миколо Васильовичу, — знову Вадик усміхнувся так, що ця посмішка не обіцяла мені нічого доброго.

— Бойовий турнір із призовим фондом, який включатиме реальний грошовий приз.

Ніхто не промовив жодного слова і навіть ніяк не відреагував на сказане. Мабуть, така пропозиція у цих стінах звучала вже неодноразово.

— Поки я опрацьовуватиму новий основний сюжет — до відома, я впораюся набагато швидше, ніж за півроку, — можна побудувати арену і провести бойовий турнір на кшталт Мортал Комбат, — дякую синявому, що змусив мене завчити цю назву, а то не хотілося б опростоволоситися у найвідповідальніший момент. — Я частенько буваю у Пристанищі, і там є підпільні бої гравців. Це незаконно, але, смію запевнити всіх присутніх, це дуже популярна і прибуткова справа. То чому б нам не зробити такий офіційний турнір? Гроші люблять усі, і якщо виставити хороший куш, то народ натовпом рине в гру. А там якраз, поки суть та річ, я й доопрацюю новий сюжет, і люди, які хлинули в гру після закінчення турніру, підуть проходити новий сюжет, який їх затягне не на одну сотню годин.

— Гроші! — відповів на всю мою промову Гавриил. — Це все добре, і може навіть спрацювати, але гроші на рекламу, гроші на залучення нових спеціалістів із бойового балансу, гроші на призовий фонд…

— Я готовий виплатити три мільйони призового фонду переможцю, — зненацька подав голос Алекс. — На мою думку, голубки, ідея справді може спрацювати та залучити нових гравців. Я в ділі.

— А, тобто коли я запропонував майже те саме, мене підняли на сміх, — уразливо промовив Антон.

Знову кімнату наповнила тиша, і всі вичікуючи дивилися на Гавриила.

— Мені треба подумати. Нараду закінчено, всі вільні. Миколо Васильовичу, затримайтеся.

Кімната швидко спорожніла, але перед виходом до мене впритул притулилася Єлизавета і гаряче прошепотіла на вухо:

— Мені так сподобалися твої ідеї, мій хороший. Заглянь, як тільки випаде нагода, до мене в кабінет, є пара пропозицій.

Іззі випурхнула за двері разом зі своїм помічником, і ми з Вадиком залишилися наодинці. Він, повільно вставши з-за столу, підійшов до мене, різко схопив мою руку і міцно стиснув долоню.

— Миколо Васильовичу, я у вас не сумнівався! — його обличчя осяяла сонячна і щаслива посмішка. — Сюжет просто чудовий! І ідея з бойовим турніром справді може вилитися в успіх! Я й сам давно думаю про щось подібне, бо наші конкуренти на таких речах заробляють мільйони. Однак треба було, щоб це запропонував хтось із боку, хтось новий, хтось у кого не буде в пріоритеті перетягування ковдри гри на себе.

— Вадику, осляче ти копито, а чо тоді ти тут таку міну скорчив, наче я якусь дурість сказав?

— Ну, Миколо Васильовичу, керівництво — це політика, і в неї треба грати, — завуальовано відповів Вадик і відпустив руку. — Я схвалюю сюжет, беріть Андрія і приступайте до опрацювання. Вам доведеться відвідати багато локацій, тому тримайте подарунок.