Розділ 33. Ціна влади

Перед початком фінальної церемонії залу верхньої галереї звільнили від слуг і гвардії.

Крізь стрілчасті вікна з кольорового кварцу вечірнє сонце заливало мармурову мозаїку багряним, густим світлом. Лорд Даріан Вольф стояв біля масивної колони, заклавши руку за спину. Коли двері тихо зачинилися за Оленою, він повільно обернувся, і в його погляді не було звичної військової стриманості.

На оксамитовій подушці на мармуровому столі лежав важкий платиновий перстень із родовим діамантом дому Вольфів і пергамент із золотою імператорською печаткою.

— Указ уже підписано государем, — голос командора пролунав низько, вагомо. — Магістрат Окрена розпущено, купецькі монополії ліквідовані. Ви отримуєте титул герцогині Східного Рубежу, повний контроль над видобутком аконіту по всій імперії та місце праворуч від трону.

Він зробив крок ближче, дивлячись на неї так, ніби перед ним стояло найбільше завоювання всього його життя:

— Залиште цього коваля в арсеналі. Він отримає майстерню, золото, будь-який гільдійський патент на свій вибір. Але його стеля — залізо й креслення. Ваше місце — на вершині, поруч зі мною. Ми об’єднаємо армію й вашу технологію, і цей континент схилиться перед нами за два роки. Станьте моєю дружиною, Валеріє.

Олена стояла нерухомо.

Вона дивилася на діамант, на імператорський сургуч, на красивого, сильного, небезпечного чоловіка, чиє слово могло підняти на крило армаду кірасирів.

Ще рік тому на Землі ця пропозиція здалася б їй казкою про абсолютну безпеку. Їй, виснаженій безкінечною побутовою рутиною, знеціненій власним чоловіком, пропонували абсолютну владу й беззастережне поклоніння.

Але тепер вона дивилася на цей перстень і бачила лише чергову золоту клітку.

— Ви чудовий стратег, Даріане, — спокійно, без тіні зневаги чи страху промовила вона. Її погляд був кришталево чистим і бездонним. — Але ви шукаєте не рівного партнера. Ви шукаєте найдорожчу прикрасу для свого парадного мундира. Силу, якою зможете пишатися на військових парадах.

Вольф насупився, у його сірих очах блиснув небезпечний холод:

— Ви відмовляєтеся від влади над імперією заради підмайстра, який ще місяць тому спав у каналізації на гнилій соломі?

— Я відмовляюся від ілюзії, — Олена навіть не поглянула на перстень, дивлячись прямо в очі командору. — Максим спав на соломі, але коли розірвало форсунку охолодження, він затиснув розпечений метал голими руками, щоб я не згоріла живцем. Він навчився чути мене без слів. Навчився бачити в мені не сервіс і не трофей, а людину, яка стоїть із ним плече в плече. Такої ціни немає в жодному імперському банку.

Даріан довго дивився на неї. Жорсткі лінії його вилиць закам’яніли, рука мимоволі торкнулася ефеса палаша, але потім він повільно опустив плечі:

— Якщо на демонстрації внизу станеться хоч найменший збій... Гільдія розірве вас обох. Я не зможу вас захистити.

— Нам не потрібен захист, командоре, — холодно схилила голову Олена, прямуючи до сходів у підземелля. — Ми самі контролюємо тиск у цій системі.

У реакторній залі панувало напруження, натягнуте, наче струна перед обривом.

Чотири мобільні модулі «Синього змійовика» були розставлені по колу навколо сплячого колоса Центрального Генератора. Товсті мідні шини під ногами гули від наростаючого струму.

Максим стояв біля головного пульта управління, притримуючи важкий комутаційний важіль. Його сорочка була мокрою від поту, але руки не тремтіли.

Олена спустилася сходами, скинула дорожній плащ і стала навпроти нього біля панелі подачі стабілізатора.

— Усі питання з Вольфом закриті? — тихо запитав він, не відводячи погляду від цифрових індикаторів тиску.

— Закриті назавжди, — так само тихо відповіла вона, беручись за головний клапан аконітової магістралі. — У нас рівно сто двадцять секунд від моменту синхронізації.

Максим підняв на неї очі. У напівтемряві підземелля, підсвіченому зеленими променями термінала, вони на мить зустрілися поглядами. Без зайвих слів, без пафосу — як два пілоти перед виходом у відкритий космос.

Згори крізь важке склепіння пролунав глухий удар храмового гонга.

Магістри Великої Гільдії на чолі з Каераном подали вхідний імпульс повної потужності, розраховуючи спалити чужу апаратуру й довести імператору «небезпечність провінційної єресі».

— Пішов вхідний струм! — крикнув Максим, стискаючи пальці на важелі. — Повна синхронізація за моїм сигналом!

Шпиль здригнувся до самої верхівки. Почалася фінальна фаза.