Розділ 18. Слід на металі

Згарище на місці соляних складів Торна все ще сичало під струменями брудної води, яку варта лила з діжок. Сморід горілої сірки, солоної риби та розплавленого свинцю стояв такий, що навіть солдати натягнули шарфи на самі очі. Сам купець лежав у лазареті міської в'язниці під вартою з опіками половини тіла й відбитою пам'яттю: магічний відкіт випалив його ядро до дна.

Олена стояла на краю проваленого зводу підвалу, загорнута у важкий дорожній плащ із вовни. Поруч, широко розставивши ноги в ботфортах, стояв лорд Даріан Вольф. Командор особисто контролював огляд руїн: знищення подібного об'єкта посеред торгового міста вважалося військовою надзвичайною подією.

— Мої чаклуни кажуть, що тут стояло три накопичувачі імперського зразка, — голос Даріана звучав глухо крізь піднятий комір. — Незаконна врізка в міську магічну артерію. Торн планував знести ваш цех одним ударом, перекинувши всю потужність східного вузла.

— Я відчула поштовх, мілорде, — рівно відповіла Олена, дивлячись на обвуглені балки. — Але удар не дійшов до печей. Хтось замкнув ланцюг на відсікання.

— Саме це мене й турбує, леді Валеріє, — Вольф повернувся до неї, і в його сірих очах заблищав професійний інтерес офіцера контррозвідки. — У цьому місті немає магів, здатних збудувати зворотний дросель такої сили. Навіть майстри Ратуші лише розводять руками й мимрять про гнів Першостихій. Але в колекторі під цим підвалом мої сапери знайшли дещо дуже матеріальне.

Він подав знак рукою.

З провалу виліз молодий сержант, тримаючи в цупких брезентових рукавицях важкий, закопчений предмет. Це була та сама пластина з низьковуглецевої сталі, вирвана з магістральної шини вибуховою хвилею. Краї металу були оплавлені, але центральна частина вціліла.

Олена підійшла ближче. Серце чомусь пропустило один глухий удар.

Вона нахилилася над пластиною.

На чорному, посіченому іскрами металі чітко виділялися витравлені графітом лінії. Місцеві маги бачили б у цьому дивні, єретичні руни або криві каракулі божевільного коваля.

Але Олена з першого погляду впізнала структуру.

Це була блок-схема.

Ідеальна, строго вивірена логічна схема з трьома розгалуженнями, логічним вентилем «XOR» у центрі та циклічним скиданням надлишку на землю. Більше того: у правому нижньому кутку пластини, де майстри зазвичай ставили тавро роду чи гільдії, дрібно, за допомогою гострого зубила, було вибито знайоме до болю скорочення:

// fix: err_mem_leak [rev. 01]

Звичайний коментар до коду. Дві скісні риски, які Максим машинально ставив у кожному своєму файлі, коли латав критичні діри перед релізом. Скільки разів вона бачила цей запис на його другому моніторі, коли заносила йому міцну каву о другій годині ночі...

Олена випросталася. Дихання на мить перехопило, але обличчя залишилося кам'яною маскою.

«Максим. Він заліз у це багно сам. Власноруч викував цей шматок і прикрутив його під ногами у диверсантів...»

— Ви знайомі з цим типом кування, леді Валеріє? — Даріан пильно дивився на її пальці, помітивши ледь вловиму затримку подиху.

— Кування незвичайне, — спокійно сказала вона, повертаючи собі абсолютний контроль над голосом. — Зверніть увагу на склад сплаву. Тут дуже низький вміст фосфору й сірки. Метал пластичний, розрахований на високий термічний удар. Таку сталь у нашому місті вміє варити лише одна майстерня.

Командор кивнув, підтверджуючи її слова:

— «Срібний молот». Ливарня майстра Брана в нижньому порту. Вони єдині, хто минулого тижня виставив зразки подібного гартування на святі в Ратуші.

Даріан насупився, у його голосі з'явилися жорсткі, металеві нотки:

— Якщо старий коваль без дозволу втручається в енергомережу Окрена — це державна зрада. Навіть якщо він випадково врятував ваше виробництво від Торна. Я відправляю загін до ливарні. Бран і його підмайстри підуть на допит до цитаделі.

— Ні, мілорде, — Олена зробила пів кроку вперед, зупиняючи командора жестом.

Вольф здивовано підняв брову:

— Ви захищаєте людей, які займаються диверсіями на міських жилах?

— Я захищаю ваші інтереси, Даріане, — вона вперше назвала його на ім'я без пишного титулу, і це спрацювало безвідмовно: офіцер підтягнувся, слухаючи з подвійною увагою. — Якщо ви прийдете до Брана з ланцюгами та солдатами — переляканий цех замкнеться, ковалі почнуть ховати креслення, а міський магістрат вимагатиме суду за своїми законами. Ви втратите людину, яка розуміє вразливість міської мережі краще за всіх столичних академіків разом узятих.

— І що ви пропонуєте?

— Я поїду туди сама. Просто зараз, — твердо відповіла Олена. — З одним вашим довіреним офіцером і супровідним листом на право інспекції ремісничих підприємств. Я знаю, як розмовляти з майстрами мовою металу й цифр. Я витягну кресляра, який створив цей захист, і зроблю так, щоб він працював на нас. Без шуму, без арештів і без втручання міського суду.

Даріан довго дивився на неї. У його погляді не було сумніву — було лише відверте чоловіче захоплення її сміливістю та стратегічним розрахунком.

— Добре, леді Валеріє. Беріть мою карету й капітана Ренара. Якщо цей майстер вартий того, аби його захищати — привезіть мені його повне технічне обґрунтування до заходу сонця.

Коли карета з гербом сокола покотилася розбитими вулицями в бік смердючого портового кварталу, Олена дивилася у вікно на сірі кам'яні стіни, стискаючи руки під плащем.

Вона не відчувала до Максима жалості. Не відчувала раптового спалаху колишнього тепла. Але вона бачила вчинок. Перший за двадцять років вчинок дорослого чоловіка, зроблений не заради похвали, не за чек і не під її контролем — а мовчки, у багнюці, на межі смертельного ризику.

І тепер їй належало з'ясувати, чи був це разовий сплеск адреналіну, чи він дійсно готовий переписати свій життєвий код назавжди.