Розділ 7. Ціна питання

Сірий світанок пробився крізь каламутні кварцові шибки, розрізавши напівтемряву лабораторії холодними смугами світла. У кутку зала тихо попискував саморобний водяний затвор, який Олена змайструвала з тонкої скляної трубки та миски з холодною водою, аби контролювати надлишковий тиск пари.

На дубовому столі стояло рівно шість флаконів із темного товстого скла. Рідина всередині не палала фальшивим неоном — вона ледь помітно мерехтіла глибоким блакитним відтінком, залишаючись абсолютно прозорою, без жодної зависі чи каламутного осаду на дні.

Олена сиділа в кріслі, не розгинаючи затерплої спини. Поруч стояв дерев'яний кухоль із остиглим відваром сушеної м'яти — гірким, але бадьорим. Вона встигла вмитися крижаною колодязною водою, змивши з обличчя шар кіптяви, туго заплести волосся в простий вузол на потилиці та змінити засмальцьовану сукню на найпростіший, але чистий дорожній плащ із шафи покійної господині.

Гул кінських копит і скрип важких коліс по бруківці внутрішнього двору пролунали рівно о восьмій за сонцем.

Марта, яка дрімала біля мішків із сухим грабом, підскочила, втиснувши голову в плечі:

— Пані... це вони. Карета Гільдії Алхіміків і судові пристави магістрату.

— Двері відчини навстіж, — спокійно сказала Олена, навіть не поворухнувшись. — І підкинь одне поліно в нижню камеру. Контур має тримати робочу температуру.

Через хвилину важкі дубові стулки розчахнулися. До приміщення увійшов огрядний чоловік років п'ятдесяти в темно-бордовому оксамитовому плащі, підбитому сірим хутром видри. На його грудях виблискував масивний срібний ланцюг із кутим знаком терезів та реторти — емблемою старшого експерта Гільдії. За ним упевненою ходою ступав молодий писар із планшетом із вощеної дошки та двоє міських стражників у залізних нагрудниках, чиї алебарди глухо цокали об камінь.

— Леді Валеріє, — голос експерта був густим, єлейним і не терпів заперечень. Він окинув поглядом залу, і його тонкі губи скривилися в презирливій посмішці. — Сподіваюся, ви провели цю ніч у молитвах. Магістрат міста Окрен за поданням шановного майстра Торна та Гільдії Алхіміків розпочинає процедуру відчуження земельного наділу та мануфактури «Синій змійовик» за систематичну несплату боргових зобов'язань.

Він навіть не дивився на неї як на суб'єкта розмови — просто як на прикру перешкоду перед закриттям вигідного протоколу.

— Ваше ім'я та посадові повноваження? — голос Олени пролунав сухо, різанувши тишу, наче металева лінійка.

Експерт на мить зупинився, насупивши кущисті брови:

— Майстер Корвус, старший ревізор цеху очищення. Ви прекрасно це знаєте, леді. Де управитель Гільберт? Мені потрібні його підписи під актом передачі майна.

— Гільберт відсторонений від посади за підозрою в розкраданні майна в особливо великих розмірах та фальсифікації звітності, — Олена встала.

Вона не стала виходити з-за столу, лишаючись у позиції переговірника з чітко окресленими межами.

— Згідно з нормами міського ремісничого права, доки не проведено звірку залишків за участю власника, жоден акт відчуження не має юридичної сили. Більше того: ви приїхали за квартальною поставкою екстракту стабілізації першого ґатунку.

Майстер Корвус голосно, фальшиво розсміявся, поглядаючи на стражників:

— Поставкою? Жінко, ти з глузду з'їхала після магічного удару? Твоя піч була мертвою ще три декади тому! Ви заборгували магістрату двадцять флаконів чистого еліксиру. Якщо товару немає — мануфактура відходить майстру Торну за половину оціночної вартості.

— Двадцять флаконів стандартної сорокавідсоткової бадяги, яку ви купували в Гільберта за заниженим тарифом, — Олена вказала пальцем на шість темних пляшечок перед собою. — Тут шість. Але концентрація діючої речовини — вісімдесят п'ять відсотків. Без сторонніх домішок і з нульовим вмістом важкого свинцевого осаду.

Писар за спиною майстра здивовано кліпнув. Корвус скривився, проте професійний рефлекс узяв гору: він ступив до столу, недбало схопив один флакон, зірвав воскову пломбу й підніс до очей.

Олена спостерігала за його мімікою. Як людина, що провела сотні тендерів, вона знала: зараз експерт боротиметься між бажанням схопити хабар чи легку здобич і професійним шоком від якості.

Корвус витягнув із кишені плаща тонкий кришталевий щуп із нанесеними рисками й занурив його в рідину. Кристал на кінчику щупа спалахнув рівним, пронизливим синім світлом — настільки чистим, що писар мимоволі охнув.

— Це... неможливо, — пробурмотів ревізор. Його самовпевненість дала відчутну тріщину. — Таку чистоту фракції дають лише великі релікварії в столиці за використання трьох магістрів вищого кола... Звідки у вас цей рецепт? Де ви взяли каталізатор?

— Каталізатор — це технологічна таємниця мануфактури, — холодно відрізала Олена, забираючи флакон просто з його пальців і повертаючи пробку на місце. — Рахуйте самі, пане Корвус: шість флаконів концентрату такої щільності за діючою силою еквівалентні двадцяти чотирьом стандартним аптечним розчинам. Тобто ми не просто закрили квартальний борг — у магістрату виникає дебіторська заборгованість перед «Синім змійовиком» на суму різниці вартості очистки.

— Що?.. Яка заборгованість?! — задихнувся від обурення ревізор, але очі його вже лихоманково рахували маржу. Екстракт такої якості на столичному аукціоні коштував уп'ятеро дорожче за звичайний.

— Звичайна. Ви забираєте шість флаконів, закриваєте борг маєтку за поточний квартал і видаєте мені офіційну розписку Гільдії з печаткою. Якщо ні — ми з Мартою прямо зараз сідаємо у віз і веземо цей концентрат безпосередньо до представництва Ордену Бойових Магів у сусідньому гарнізоні. Їм потрібен стабілізатор для бойових контурів, і вони заплатять за нього чистим золотом без посередництва вашого купецького синдикату. Як думаєте, чи сподобається магістрату, коли військове відомство дізнається, що Гільдія приховувала від них сировину вищого сорту заради рейдерського захоплення землі?