Розділ 6. Брудна робота

Марта повернулася через двадцять хвилин, тягнучи за собою мішок із грубим річковим піском і дві дерев’яні лопати. Обличчя дівчинки було сірим від переляку, нижня губа тремтіла, але двері комірчини біля воріт вона зачинила надійно — важкий залізний засув сів у пази з глухим гуркотом, який долинув аж сюди.

Олена стояла посеред зали, не рухаючись. Вона не махала руками, не виголошувала надихаючих промов і не чекала, що зараз усе владнається само собою за помахом чарівної палички.

Реальність була прозаїчною: холодна кам'яна підлога, протяг із розбитих вітражів, що вистуджував приміщення до тремтіння в колінах, і стійкий сморід прокислого рослинного настою, який змішався з кіптявою.

— Висипай пісок на ту пляму біля дренажу, — Олена вказала підборіддям на калюжу темної, драглистої рідини, що витекла з розбитої реторти. — Якщо це лужний концентрат або кислота, вода тільки рознесе їдкі випари по залі. Пісок зв'яже вологу, потім згребемо все в цебро і винесемо на пустир.

— Пані... а як же вогонь? — голос дівчинки тремтів. Вона з острахом поглядала на чорну пащу кам'яної печі. — Майстри казали, якщо ядро охолоне повністю, його доведеться розпалювати заново три дні, а це коштує десять золотих імперіалів...

— Ядро не охололо. Воно просто захлинається власними відходами, — Олена підійшла до одного зі стелажів.

Ніяких див. Звичайний аналітичний розбір завалу.

Вона не стала хапатися за все одразу. Спочатку — інвентаризація наявного матеріалу. Олена брала кожен скляний бутель, кожну глиняну макітру, знімала зашкарублі воскові пломби й підносила до носа.

Її хімічна освіта тут працювала не як магічне всезнання, а як суворий класифікатор запахів і станів речовини:

• Ось це — спиртовий настій із гірким відтінком полину та аміаку. Зіпсований, пішов осад, на переробку.

• У мішках із грубої мішковини — висушене листя з характерним гострим перцевим запахом. Цвіль побила лише верхній шар; якщо зняти п'ять сантиметрів гнилі, серцевина суха й придатна для екстракції.

• На нижній полиці — три запечатані свинцеві банки. Важкі. Олена відшкребла нігтем наліт і побачила штамп: «Сірчаний вітріол подвійної очистки».

— Марто, де тут дрова? Не сирий хмиз, а нормальні сухі поліна твердих порід?

— У дровітні за кухнею, пані. Але там кухар старий Томаш... він нікого не пускає без дозволу пана Гільберта.

— Зараз пустить, — сухо відрізала Олена. Вона взяла зі столу зв'язку ключів, вибрала найбільший латунний і кинула його дівчинці. — Підеш зі мною. Буде бурчати — скажеш, що наступним у комірчину біля воріт піде він, якщо через пів години тут не буде двох оберемків сухого граба або дуба.

Наступні чотири години перетворилися на ту саму важку, одноманітну фізичну працю, якої так гидував Максим на Землі.

Олена не стояла збоку, спостерігаючи. Разом із заляканою Мартою та старим кухарем, який після першого ж погляду господині шовково притягнув дрова й замовк, вони віддирали від підлоги застиглу магічну смолу. Спина Олени занила вже через годину — м'язи незвичного до постійного нахилу тіла протестували, під нігті забився чорний бруд і попіл, а вовняний балахон укрився сірими плямами сажі.

Але зала поступово набувала робочого вигляду.

Вона не намагалася відновити складний магічний ланцюг, який спалив попередницю. Замість цього Олена застосувала принцип дробової перегонки, відомий їй зі студентських лабораторних робіт. Вона вручну перебрала мідні трубки змійовика, прочистила забитий магічний коліно-відстійник довгим залізним прутом, вибивши звідти цілий ківш спресованого шлаку, і лише тоді заклала сухі дрова в нижню топку.

Коли вогонь зайнявся, кам'яні плити печі тихо загуділи.

Олена заплющила очі й зосередилася. Ті самі тонкі сріблясті нитки під її шкірою знову відгукнулися теплом. Вона не намагалася підкорити стихію чи силою волі змусити її коритися. Вона просто уважно слухала: де повітря проходить надто швидко, створюючи протяг і збиваючи температуру, а де рідина в мідному кубі закипає занадто бурхливо.

Її пальці повільно посунули масивну чавунну заслінку на два сантиметри вправо, перекриваючи надлишковий доступ кисню.

Гул печі з істеричного виття змінився на рівне, оксамитове гудіння. Магічний тиск у системі впав до стабільної норми.

З тонкого мідного носика змійовика в підставлену скляну колбу впала перша прозора крапля з легким блакитним світінням, розливаючи навколо тонкий запах гірського озону та свіжоскошеної трави.

— Капає... — прошепотіла Марта, опустившись на коліна біля печі й дивлячись на Олену вже не зі страхом, а з німим благоговінням. — Без майстра гільдії... пішло!

Олена провела брудною, вкритою попелом долонею по спітнілому лобу, залишаючи на шкірі чорну смугу.

— До ранку накрапає максимум шість флаконів, — видихнула вона, спираючись на край столу. Ноги гули від утоми, голова розколювалася від концентрації, а попереду було ще сортування решти стелажів і підготовка до приїзду комісії.

Ніякої магічної перемоги ще не сталося. Вона просто відтерла шматок бруду й запустила один іржавий механізм із сотні. Але цей механізм працював. І він належав їй.