Розділ 4. Баланс і дебет

Запах кислого вина та дешевого тютюну від старого ставав дедалі ядучішим, щойно той наблизився до масивного дубового столу. Його вицвілі, водянисті очиці нервово бігали по залі, чіпляючись за затихлу піч, за калюжу біля вентиляційного люка й за пальці Олени, що нерухомо лежали на посіченій стільниці.

— Пані Валеріє... — управитель улесливо схилив голову, обережно опускаючи перед нею дві важкі, обтягнуті потертою свинячою шкірою книги.

— Може, покликати знахаря з нижнього кварталу? Ви ж ледь не згоріли під час вирівнювання вогняного ядра. Вам би відпочити, випити відвару з медом, а книги... книги нікуди не втечуть. Я сам усе зведу до кінця декади, як і велів покійний барон.

Олена навіть не моргнула. Вона зняла з верхньої книги важку латунну застібку, вкриту зеленуватим нальотом оксиду міді.

— Як вас звати? — спитала вона сухим, рівним тоном. Так вона зазвичай говорила на перших зустрічах із неперевіреними підрядниками.

Чоловік здригнувся, закліпавши:

— Гільберт, пані... тридцять років служу вашому роду на цій мануфактурі.

— Чудово, Гільберте. Відкривайте останні записи витрат.

Старий зам'явся. Його сухі пальці з брудними нігтями неохоче перегорнули кілька цупких, жовтуватих аркушів пергаменту, густо вкритих кострубатими записами чорнилом із сажі.

Олена схилилася над розворотом. Вона не знала місцевих назв, не знала назв трав чи магічних компонентів, але структура діловодства в будь-якому світі підпорядковується одній логіці: прихід, процес, списання, залишок.

Сторінки були розкреслені вручну на три нерівні стовпчики. Зліва стояв символ мішка (надходження сировини), посередині — малюнок полум'я з рисками підрахунку (витрати в роботі), а справа — значок скляного флакона (готовий продукт). Але головне, за що одразу зачепилося око Олени, це жирні косі хрести навпроти значка полум'я. Універсальний маркер списаного браку.

Вона вперлася вказівним пальцем у середину сторінки.

— Поясніть мені цей стовпчик із хрестами, — спокійно сказала вона, розвернувши книгу до Гільберта.

Старий нервово смикнув комір:

— Так це ж... втрати під час варіння екстракту, пані Валеріє. Сухий збір аконіту прогорає, якщо ефірний потік нестабільний. З вісімдесяти мірок збору більше половини йде в попіл. Самі знаєте, вогонь у печі вередливий, якщо не кинути дрібку очищеного срібного порошку...

Олена зафіксувала три деталі: «аконіт» - це трава, основа для варіння; «срібний порошок» - дорогий компонент, на який списують проблеми; а втрати становлять понад половину.

Вона швидко перегорнула сторінку назад, шукаючи значок срібного злитка в графі закупівель. Знайшла. Число сорок. Потім перевела погляд на графу списання в попіл — знову сорок. Списано все під нуль за останні десять днів.

— Списано сорок мірок срібла за одну декаду, а брак готового продукту все одно перевищує п'ятдесят відсотків, — зауважила Олена, підводячи на нього важкий, зосереджений погляд.

— Якщо дорогий метал згорає щоразу разом із сировиною, значить, або ваша піч взагалі не здатна тримати реакцію, або срібло до неї просто не доходить.

Вона підвелася, обійшла стіл і підійшла до нижнього зольника печі. Присіла, провела пучками пальців по сухому сірому пилу під заслінкою, потерла його і піднесла до носа. Жодного металевого блиску, жодного специфічного важкого запаху окалини — звичайна деревна зола від дешевих соснових чи дубових дров.

— У зольнику немає слідів перепалу металу, — констатувала вона, повертаючись до столу й дивлячись прямо в перелякані очі управителя. — Звичайний деревний попіл. Де срібло, Гільберте?

Старий відсахнувся, судорожно хапаючи ротом повітря. Його збило з пантелику не те, що пані раптом проявила великі магічні сили, а те, що вона мислила елементарними причинно-наслідковими зв'язками, проти яких у нього не було заготовленої брехні.

— Купець Торн із нижнього ринку... він забрав надлишки за пів ціни. Сказав, що інакше перекриє постачання вугілля для печей, — прохрипів старий, падаючи на коліна. — Борг маєтку ріс, пані... Я рятував мануфактуру!

— Ви створили штучний дефіцит, щоб списувати ліквідну сировину й класти різницю собі в кишеню, — Олена різко закрила книгу обліку. Важка шкіряна палітурка ляснула з сухим тріском. — Ключі від комори. На стіл. Зараз же.

Гільберт тремтячими руками відчепив від пояса важку мідну зв'язку й поклав її поруч із книгами.

— Ви не втримаєте виробництво сама, — прошипів він, і в його голосі страх на мить змінився злістю спійманого злодія. — Завтра приїдуть оцінювачі з Гільдії за квартальним звітом. Якщо не видати їм двадцять флаконів екстракту вищої чистоти — мануфактуру заберуть за борги перед магістратом! А ваш контур розбитий! Ви не запустите піч без майстра!

Олена взяла важкі мідні ключі, відчуваючи їхній холод долонею. Вона подивилася на дівчинку в засмальцьованому фартуху, яка застигла біля дверей, з подивом спостерігаючи за падінням всесильного управителя.

— Як твоє ім'я?

— Марта, пані... — писнула дівчинка.

— Марто, відведи пана Гільберта в комірчину біля воріт і зачини на засув. Якщо спробує втекти — поклич вартових з вулиці. А потім візьми мітлу, сухий пісок і повертайся сюди.

Олена повернулася до холодної кам'яної печі. Попереду було занедбане виробництво, повний мінус на балансі, крадіжки персоналу та дедлайн через добу. Звичні умови для антикризового управління. Вона закотила рукави балахона й взялася за роботу.