Замфіна

Рівно о восьмій я приступила до роботи. Годину назад у мій будинок завітала Рина з повною папкою про Захара. Красивий молодий чоловік, з пишним коричневим волоссям і зеленими очима. Він мені сподобався одразу, а от його мовчазний товариш навпаки – напружував мене.

Тому, вимовила тільки двері відкрились і в кабінет зайшов Захар:

- О десятій вас зустріч з мером. Він просив підготуватись, адже у нього обміль часу. Після цього приблизно о одинадцятій зібрання, як ви й хотіла. Директора відділів покладуть вам о своїх справах й планах на наступний тиждень. В обідню перерву до вас прийде Даяна Петрівна, вона просила приділити їй це й обід. Після цього вас зустріч з представником відділу човнів. У них вийшов форс мажор, і вони хотіли обсудити його з вами. Після цього ви могли переглянути деякі бумаги. Я принесу їх ввечері. До речі, ваш зелений час с з лимоном уже готовий.

Так пройшло декілька днів. Тільки у ввечері останні два дні Захар чомусь залишався на багато довше чим потрібно. Я, звичайно, не цікавилась. Та й не поцікавилась, якби не Рина. Вона бачила, що мене це хвилює, і наполягла на розмові. Тому зараз я стукаю у ЙОГО кабінет. По тілі пройшли мурашки. Стуки долинали не мов через вату, а усе що відбувається не мов не зі мною… І тільки втомлений голос дав мені сміливості:

- Заходьте.

- Доброго дня, - сказала я і підійшовши поставила чай на стіл. Але саме в це й момент Захар повернувся і підбив чашку виливши її на мене.

- Ай!

- Черт! Фіна, сонечко, вибач!

- Нічого, Захар Михайлович, - виговорила я стиснувши зуби. І вже хотіла йти, як мене схопили за руку й потягнули на себе.