Замфіра

- Виписали! Ураааааа!!! – кричить Яся, як тільки я перейшла через поріг. Вона ж і налетіла на мене з обіймами. Мене виписали через тиждень після пробудження, а перд чим я була два місяці в комі.

- Яся! – звичайно мама кричить, але й розуміє, що нічого не змінити. Наша Яся, а повністю Ярослава, дуже голосна, крім того дуже весела. Такої життєвої позиції ( що все на світі добре і не потрібно засмучуватись) в Рини. Навіть не знаю, як ми досі спілкуємось, напевне це велика праця з обох сторін, її і моєї. Адже, ми зовсім різні, хоча іноді дуже схожі. Познайомилась я з цією дівчиною на першому курсі. Журналіст, цікава професія, яка має свої нюанси, здавалось там сидять або ті хто не може жити без пригод, або скучні люди, які в майбутньому будуть бубнити про погоду. Але це й старе отим розрушила Рина. Звідки в неї стільки позитиву ніхто не знає, деякі навіть думають що в неї зовсім не має проблем, що не правда. Так, Рина завжди посміхається й весела, але чи це по справжньому ніхто не вгадає. Ба більше, вона нікому не розповість, ну майже нікому…

- З Поверненням!!! – радісно вигукує вона. І виходить з кухні з подарунком. Я посміхаюсь, просто не можу по іншому. Ця чорнява дівчина з небесними очами завжди дивує мене, чого варта наша перша зустріч!

«… Осінь тільки почалася, перший курс. Руки трохи тремтять, я зупиняюсь і закривши очі вдихаю і … І на мене налетіла, якась дівчина. Не висока на зріст, чорним волоссям,яке підстрижена під каре. Чолка! Перше що дивує мене, адже вона вже давно вийшла з моди.

- Вибач,- сказане, не мов вона це зробила навмисне, - але я хочу з тобою подружиться. Оригінальних підхід скажи?

Вона стоїть і посміхається і я засміялась, не змогла втриматись. Звичайно, я сміялась не з неї, а з її дій. Я хотіла це пояснити, але вона схоже розуміла. І з протягнутою рукою вимовила:

- Ірина, але можна Рина.

- Замфіра, можна…

- Самфір, я в шоці! І вже тебе люблю.

Я знову сміюсь…»

Повернувшись в реальний світ, я розумію, що зовсім про нього забула. Але ніхто мене не торбує. Звичайно, все за Рини, вона любого приб’є, якщо заважати мені думати. Я посміхаюсь і вкотре дивуюсь її терпінням, адже іноді я можу думати годинами, а вона мовчки буде стояти чи сидіти біля мене. Навіть подбає, посадить, що б ноги не боліли, нагодує, коли забурчить живіт, витре, якщо замурзалась, але мовчки й так, що б я не помітила. Я розв’язую подарунок і там… мій улюблений торт! Він дуже дорогий, а спекти його на багато важче, чим купити. Але Ринка його спекла! Я посміхаюсь, від чого і на її обличчі з’являється посмішка.