Пролог

 -В мене є ідея, але я не думаю що вона тобі сподобається. - сказала мені подруга, коли ми сиділи за столиком в нашому улюбленому барі.

 Якщо вона так сказала, значить це справді якась божевільна ідея, в якій, звісно, головну роль гратиму я. Так було завжди.

 Минулого літа моя подруга - Віка мала натхнення знімати ''серіал''. Оскільки нас було лише двоє, а для серіалу це вкрай мало, ми взяли на іншу головну роль її молодшого брата, а я була головною героїнею всієї цієї історії. Подруга аргументувала це тим, що погано грає та ц не любить зніматися. Після однієї ледве віддіграної серії, їй набридла ця справа, що не могла не принести мені радості.

 Мені тепер навіть страшно подумати що зараз в неї на думці. Зі своїми серіали і книжками, вона скоро зовсім злетить з котушок. 

 Набравшись відваги, а перед цим зробивши кілька ковтків вина, я запитала:

-Що цього разу?

-Я хочу написати власний роман, але з вигадками в мене швидко закінчується натхнення та й ідей теж не багато. Тому, я подумала можливо якщо я буду писати про якісь реальні романтичні події, все ж таки вдасться досягти успіху.

-В чого ти хочеш від мене? - запитала я, хоча насправді здається вже здогадувалася про що вона попросить і як виявилося, мої здогадки були правдиві.

-Я хочу щоб ти приймала головну роль в цій історії.

-В чому ти не можеш?

-Тут немає нікого хто був би в моєму смаку, знайомих також немає, а з незнайомцями я не горю бажанням щось робити. - обвела вона поглядом весь зал.

-Тобто, ти хочеш сказати, що з незйомцями це маю робити я? - підняла я брови.

-Ні.

-Ти ж вже маєш когось на думці, так?

-Нууууу... Насправді так.

-І хто це?

-Кирил. - відповіла вона після хвилинної заминки, від чого, я подавилася напоєм.

 Вона ж це щойно сказала не серйозно, так? Будь ласка скажіть що не серйозно.