Розділ 8. Правило "не зараз"

Наступні кілька днів вони намагалися повернутися до «професійного режиму». Це тривало рівно до четверга.
Маркіян написав Оксані о десятій ранку:
«У мене вдома катастрофа. Борщ з’їв мій блокнот з планом роману. Приходь рятувати літературу.»

Оксана прийшла з пакетом круасанів і підозрою, що кіт тут зовсім не винен.
— Ти просто хотів мене запросити, так? — запитала вона, знімаючи мокре від дощу пальто.
— Може. А може, Борщ справді вирішив стати літературним критиком, — Маркіян стояв на кухні в простій чорній футболці і посміхався. — Кава вже готова.

Вони сіли за стіл і спробували працювати. Справді спробували. Але через пів години розмова знову зійшла з книжки.
— Скажи чесно, — раптом запитала Оксана, відкидаючись на спинку стільця. — Ти колись закохувався по-справжньому?

Маркіян довго крутив у руках ручку, перш ніж відповісти.
— Був один раз. Довго. Закінчилося тим, що вона сказала, що я «занадто холодний і завжди над всім жартую». Після цього я вирішив, що краще бути самотнім, ніж знову почуватися недостатньо хорошим.
Оксана кивнула. Вона вже почала розуміти, звідки в нього ця броня.

— А ти? — перепитав він.
— Я? Я закохувалася в своїх героїв, — вона гірко посміхнулася. — А в реальних чоловіків… максимум на три місяці. Потім вони починали дратувати тим, що не такі, як у моїх книжках.
— І я теж дратую? — він подивився на неї з легкою іронією, але в очах читалася щира цікавість.
— Ти дратуєш найбільше, — чесно сказала Оксана. — Бо ти не вписуєшся ні в один мій шаблон. І водночас… вписуєшся в усі.

Маркіян тихо засміявся і потер потилицю.
— Це комплімент чи діагноз?
— І те, і інше.
Повисла пауза. Борщ скочив на стіл і ліг між їхніми ноутбуками, ніби вирішив стати живим бар’єром.
— Знаєш, яке в мене правило? — тихо сказав Маркіян, дивлячись на неї.
— Яке?
— «Не зараз». Коли мені дуже подобається дівчина, я кажу собі «не зараз». Бо знаю, що можу все зіпсувати своїм сарказмом і страхом.
Оксана відчула, як у грудях стало тепло і трохи боляче одночасно.

— І зараз ти теж кажеш собі «не зараз»?
Він довго дивився на неї. Потім ледь помітно кивнув.
— Кажу. Уже четвертий день поспіль.
Оксана встала, обійшла стіл і зупинилася поруч. Маркіян теж підвівся. Вони стояли дуже близько.
— А якщо я скажу, що твоє правило — ідіотське? — тихо запитала вона.
— Тоді я скажу, що ти погано впливаєш на мою самодисципліну, — він усміхнувся, але посмішка була напруженою.

Він підняв руку і дуже обережно провів пальцями по її щоці. Жест був таким ніжним, що Оксана на мить затримала дихання.
— Оксана…
— Так?
— Якщо я тебе зараз поцілую, ми точно не допишемо цю книгу вчасно.

Вона тихо засміялася.
— А якщо не поцілуєш — я точно напишу тебе в наступній главі як боягуза.
Маркіян усміхнувся по-справжньому — щиро і трохи безпорадно. Він нахилився ближче, їхні губи майже торкнулися…
І в цей момент Борщ голосно нявкнув і скинув на підлогу чашку з кавою.

Обидва здригнулися і розсміялися.
— Навіть кіт проти нас, — пробурмотів Маркіян, дивлячись на розлиту каву.
— Чи просто дає нам більше часу, — відповіла Оксана.
Він подивився на неї з теплом, якого вона ще не бачила.
— Може, і так. Тоді давай зробимо по-моєму цього разу.
— Як саме?
— Повільно. Без поспіху. Без «не зараз».
Оксана кивнула і взяла його за руку.
— Домовилися.

Вони прибрали каву, сіли поруч і продовжили писати. Але тепер уже не просто поруч. А разом.
І навіть якщо книга вийде не такою, як планувало видавництво, Оксана раптом зрозуміла: це буде найкраща історія в її житті.