Нова зачіпка

Слова Лізи важким тягарем лягли на мої плечі. Турботливий, надійний і чуйний Стівен був лише ілюзією, яка розсипалася на друзки. Я шукала, за що можна вхопитися, щоб заперечити реальність, бо десь глибоко в душі сподівалася, що все це — лише жахливий сон, від якого я маю ось-ось прокинутися.

— Лізо, зараз я не спроможна складати плани, — тихо промовила я, безсило опустивши руки. — Мені потрібен час, щоб усе проаналізувати й усвідомити. Ти вкладаєш занадто багато сил у вирішення моїх проблем. Будь ласка, відпочинь від мене. До того ж найближчими днями мені потрібно зустрітися де з ким, і ця зустріч, можливо, допоможе нам сформувати кращий план дій. Погоджуєшся?

— Емілі, я бачу, що ти вже все вирішила, і тому приймаю твою пропозицію, — зітхнула Ліза. — Але ти маєш тримати мене в курсі всіх змін.

Оскільки був пізній вечір, Ліза залишилася в мене з ночівлею. Ми ще намагалися подивитися якийсь комедійний фільм, але спроба була невдалою.

Зранку на обох чекала робота: Ліза працювала менеджером у турагенції, я ж — віддалено дизайнером інтер’єру. Перші години були настільки насиченими, що я не одразу помітила повідомлення від Майкла.

Майкл наполягав на особистій зустрічі в лікарні й обіцяв, що Олівія поводитиметься пристойно. На словах «Олівія» і «пристойно» мені одразу згадалося наше попереднє «тепле» спілкування. З іншого боку, я й сама хотіла зустрітися з Майклом і поговорити про ту аварію, і ось він — мій шанс.

Коли я увійшла до лікарняного холу, Майкл уже чекав на мене. Він ще пересувався на колісному кріслі, але весь його вигляд говорив про те, що йому набагато краще. Побачивши мене, він щиро посміхнувся.

— Емілі, ти все-таки прийшла. Я боявся, що ти передумаєш в останній момент. І перш ніж ти скажеш причину, чому погодилася на зустріч, дай мені можливість вибачитися.

Майкл вирішив вибачитися? Моєму здивуванню не було меж, але я стрималася й мовчки кивнула на знак згоди.

— Коли я опинився на межі між життям і смертю... я думав лише про одне. Про те, як жахливо я повівся з тобою. Боже, мені так шкода, Емілі. Я був повним дурнем і власними руками зруйнував усе, що між нами було. Будь ласка, пробач мені, якщо зможеш.

— Майкле, я давно не тримаю на тебе зла, — впевнено відповіла я, дивлячись йому прямо в очі. — Але це не означає, що ми зможемо колись знову стати близькими друзями. Минуле варто лишити в минулому, адже свій вибір зробив не тільки ти, а й я.

Майкл сумно кивнув, розуміючи, що я маю рацію, і напруга між нами нарешті почала зникати. Користуючись цим моментом, я вирішила одразу перейти до того, що хвилювало мене найбільше.

— Що ти пам’ятаєш із дня аварії? — обережно запитала я, подавшись трохи вперед.

— Боюся, що буду мало корисним тобі, — Майкл безсило зітхнув і потер скроні. — Я досі намагаюся зібрати спогади докупи. Лікарі говорять, що шанси згадати все є, але вони невеликі.

— То ти зовсім нічого не можеш мені сказати? — на моєму обличчі промайнула тінь розчарування.

Майкл на мить задумався, а потім промовив:

— А знаєш, є дещо... Просто я не думав, що це чимось тобі допоможе. Пам’ятаєш мій оберіг у вигляді ланцюжка від бабусі, який я практично ніколи не знімав?

— Так, звичайно, — кивнула я.

— Він і тоді був на мені, але... Коли я прийшов до тями, то з’ясувалося, що він зник. Не знаю, чи це якось пов’язано...

— Дякую, — лагідно зупинила я Майкла. Від цієї можливої зачіпки всередині з’явився азарт, бо це означало, що є реальний шанс спіймати винуватця. — Це справді цінна інформація. Я спробую знайти його для тебе, а ти пообіцяй: якщо бодай щось згадаєш, то одразу повідомиш мене.

Потім я додала, що мені вже потрібно поспішати у справах. Ми тепло попрощалися з Майклом, наскільки це було можливо в наших обставинах, і я швидко попрямувала до виходу з лікарняного холу, на ходу дістаючи телефон із сумочки.

Довго чекати не довелося, Ліза одразу відповіла на мій дзвінок.

— Зустріч відбулася і ти дізналася щось важливе? — з ходу запитала вона.

— Так, твоя інтуїція тебе не підвела, і мені є що розповісти. Біля твого офісу зручно зустрітися за десять хвилин?

— Так, у мене якраз обідня перерва. Чекатиму на тебе біля головного входу. До зустрічі!

Біля офісу Лізу було складно не помітити: руде волосся, обличчя з ледь помітним ластовинням та сукня з квітковим візерунком. Вона одразу мене впізнала й помахала рукою на знак привітання.

— Ось тут недалеко є затишний невеликий сад, там ми зможемо прогулятися з кавою та поговорити. В такий час тут не так багато людей, — запропонувала Ліза.

Поки ми йшли стежкою, покритою гравієм, я думала над тим, з чого почати.

— Лізо, сьогодні я зустрічалася з Майклом.

— Продовжуй, — заінтриговано мовила вона.

— Ти ж пам’ятаєш, що мені не давала спокою та аварія? Так от… Я сподівалася почути від Майкла те, що допоможе знайти винуватця.

— І?! — Ліза навіть затамувала подих, зупинившись посеред алеї.

— На жаль, спогади ще не відновилися, та Майкл мені повідомив дещо не менш цінне: після аварії зник його ланцюжок, який завжди був з ним.

— Виправ мене, якщо я помиляюся: знайшовши ланцюжок, ми знайдемо винуватця аварії? — Ліза насупила брови, намагаючись скласти цей пазл у голові, і зробила короткий ковток кави.

— Так, є така можливість. Злочинці часто залишають собі трофеї, — кивнула я, дивлячись на шорсткий гравій під ногами.

— Звучить логічно, — погодилася подруга, а її очі заблищали детективним вогником. — Тоді де почнемо пошуки? Потрібно діяти, поки зачіпка свіжа.

— У мене є декілька варіантів, але спочатку потрібно оглянути квартиру Стівена.

Ліза раптово поперхнулася кавою й витріщилася на мене, округливши очі від подиву.

— Почекай... Як нам потрапити в квартиру Стівена законно? Чи ти збираєшся просто вибити його двері посеред білого дня?

— Це буде незаконно, — рішуче відповіла я. — І в цьому питанні я дуже покладаюся на допомогу Кевіна.