Запрошення до гри

У будинку на деякий час запанувала тиша. Ліза намагалася впоратися з емоціями, але на її обличчі в ту мить відображалося абсолютно все. Спочатку я бачила заперечення, потім — тривалу боротьбу і нарешті прийняття.

— Емілі, мені досі важко усвідомити, що я довірилася не тій людині, — тихо промовила Ліза. — Ще й тебе переконала. І подивися, де ми тепер: у глушині й без зв’язку.

— Лізо, припини себе звинувачувати. У мене є те, що зможе тебе підбадьорити.

Я дістала зі своїх речей кнопковий телефон, яким користувалася ще в школі. Колись він був дуже популярним, мені навіть заздрили друзі. Не думала, що знову ним скористаюся. Порівняно із сучасними смартфонами він виглядав як старий дід, але його основна цінність полягала в тому, що він довго тримав заряд батареї і ловив сигнал там, де інші не могли.

В телефонній книзі було всього кілька збережених номерів. «Хоч би серед них був Кевін», — подумала я і схрестила пальці на лівій руці на удачу. Довго шукати не довелося, ось і знайомий номер, підписаний як «Красунчик». Я тихо хіхікнула про себе, чим неабияк здивувала Лізу.

— Щось знайшла? — запитала вона.

— Я знайшла номер Кевіна. Ти розумієш, як нам пощастило?

Ліза кивнула у відповідь.

Оскільки ми не знали подальших планів Стівена, потрібно було телефонувати одразу, а не чекати ранку.

— Сподіваюся, Кевін щось з’ясував за цей час, — сказала я, набираючи номер.

У динаміку пішли гудки: один, два, три... Раптом почувся знайомий голос:

— Емілі, це ти? Чому з цього номера? Хоча це не так важливо. Я кілька разів телефонував, але ні ти, ні Ліза не брали слухавку. Щось трапилося? Де ви?

— З нами все гаразд, ми на околиці міста, в приватному будинку, — швидко заговорила я. — Зараз я не можу витрачати багато часу на розмови, але коли все вирішиться, то обов’язково тобі все розповім. Домовилися?

— Так, я все розумію, — відказав Кевін. — Я саме тому й шукав вас, щоб повідомити, що мені вдалося вирахувати адресу вашого хакера. Готові? Записуйте: вулиця Джонсона, будинок 14, квартира 42. Я можу через своїх знайомих спробувати дізнатися, хто власник цієї квартири.

— Кевіне, більше нічого не шукай. Ти й так багато для нас зробив, — твердо сказала я.

— Ти знаєш, чия це адреса?

— Так, знаю. Будь ласка, не втручайся. Далі діятимемо ми з Лізою.

— Ти ж знаєш, що я хвилюватимуся за вас обох, — зітхнув Кевін. — Якщо щось піде не за планом і знадобиться допомога — звертайся в будь-який час.

— Кевін знайшов адресу хакера? — запитала Ліза, щойно я відклала телефон.

— Так. Як ти думаєш, чию адресу я почула?

— Стівена? — Ліза вимовила це ім'я майже пошепки.

— Так. Він навіть не намагався приховати це.

З боку Стівена це було досить самовпевнено і його самовпевненість не на жарт розізлила мене. Він вирішив, що я легка здобич і ніколи не зможу захистити себе. Донедавна я й сама так думала, але зараз, у цьому глухому будинку, раптом зрозуміла: у мене достатньо сил, щоб дати відсіч і перемогти.

Здається, Ліза теж перейняла мою впевненість. Її погляд став холодним і рішучим.

— Емілі, нам потрібно більше доказів проти Стівена, — твердо промовила вона. — Ти ж розумієш, що того, що ми маємо зараз, недостатньо для поліції. Він хитрий, викрутиться і вигадає будь-що. Тому в мене з’явився план.

— Яка в тебе пропозиція? — запитала я. — Я уважно слухаю.

— Ти помітила, як останнім часом на тебе дивився Стівен? Він явно зацікавлений в тобі. Поки він ні про що не здогадується, тобі потрібно скористатися ситуацією. Ти ж розумієш, про що я?

— Так, розумію, Лізо. Я також упевнена, що скоро ми побачимо Стівена. Він особисто з’явиться, щоб повідомити про «вирішення» проблеми.

Я пильно глянула на подругу й додала:

— Лізо, благаю, тільки не видай нас. У тебе ж завжди все на обличчі написано.

Ліза ображено закотила очі у відповідь.

— Я постараюся, чесне слово!

— Старайся, старайся, у тебе якраз є ціла ніч для тренування, — посміхнулася я і побажала їй на добраніч.

Я внутрішньо відчувала, що вже вранці на нас чекає справжня шоу-програма від Стівена. І я не помилилася.
 

Як не дивно, але мені вдалося відпочити. Можливо, вплинули насичені переживання минулого дня, а можливо — заспокійливі думки про наш план дій, на який особисто дуже покладалася.

Чайник на старій плиті засвистів, повернувши мене до реальності. Позаду почулися кроки Лізи. Вона була у своїй улюбленій піжамі з ведмедиками, і її сонний вигляд неабияк розвеселив.

— Бачу, хтось дійсно тренувався всю ніч? — підморгнула я подрузі.

— Обіцяю, що впораюся, — насупилася Ліза.

— Кави, на жаль, не знайшла, лише розсипний чай, — безпорадно знизала плечима.

— Тоді мій вихід! — вигукнула подруга й витягнула з сумочки два пакетики розчинної кави. — Хоча б у цьому буду корисною.

Ми лише встигли залити каву окропом, як у двері наполегливо постукали.

Ліза пішла відчиняти вхідні двері, а я швидко вимкнула й заховала кнопковий телефон у шухляді для круп.

Вигляд у Стівена був бездоганний: випрасувана сорочка та незмінна привітна посмішка. У руках він тримав паперовий пакет із логотипом кав'ярні «Як удома».

— Доброго раночку! — радісно промовив він, переступаючи поріг. — Я бачу, що вчасно. У мене тут свіжі круасани з сиром та шинкою. Кавою пригостите свого рятівника?

«Як добре, що зранку я додумалася приготувати три чашки, і Стівен не буде нишпорити на кухні», — промайнуло в моїй голові.

— Швидше сідай за стіл і, поки кава готується, розповідай усі подробиці! — підхопила Ліза, майстерно вдаючи нетерпіння.

Стівен по-господарськи вмостився на стільці й неквапливо заговорив:

— Було непросто, я практично не спав усю ніч, підняв усіх своїх друзів для вашого порятунку. Це зайняло чимало часу, та я таки знайшов причину ваших проблем. Виявилося, що це була звичайна технічна помилка застосунку, і розробники змогли її виправити. Бачите, який я молодець!