Чоловік зробив крок під промені вуличного ліхтаря і я точно впевнилася, що це був Кевін. В такий час і при таких обставинах я найменше очікувала побачити колишнього однокласника. Чому він перед будинком Лізи і як давно він спостерігає за нами?
— Емілі? Лізо? Що з вами сталося? Ви не поранені? — Кевін стурбовано оглядав наш одяг.
— Кевіне, що ти тут робиш? — Ліза першою повернула собі дар мови, міцно стискаючи мою руку.
— Взагалі-то, я приїхав рятувати твій будинок, — розвів руками Кевін. — Ти забула, хто встановлював у будинку систему «розумний дім»? Я не міг проігнорувати проблеми важливої клієнтки, до того ж збій дуже дивний, тому я вирішив їхати одразу. Бачу, що недарма.
Кевін спритно подолав паркан і за хвилину був біля нас.
Ліза коротко розповіла лише ту частину, яка стосувалася системи «розумний дім». Спогади про аварію Майкла і про погрози Лізі змусили здригнутися.
Ні в кого з нас не було бажання ризикувати ще одним життям.
Коли ми вже майже були біля головного входу, щось раптово змусило мене глянути по той бік вулиці. На протилежному боці, під густою тінню дерев, стояв чорний пікап із тонованими вікнами. Зовні нічого незвичного не було, але від автомобіля віяло чимось зловісним.
— Кевіне, це твій? — запитала я, вказуючи на автівку.
— Ні, — Кевін насупився, приглядаючись до того місця, куди я показувала рукою. — Коли я приїхав на таксі, пікап уже стояв тут. Дивно, раніше я його не помічав у цьому районі.
Ми поспішили зайти всередину котеджу. Кевін одразу підійшов до головного пульта управління і відкрив діагностичну панель. Система працювала ідеально: жодних написів про помилку доступу не було. «Розумний дім» функціонував так, наче нічого й не сталося.
— Якби я не отримав сповіщення, то подумав би про дурний і невдалий жарт, — Кевін перевів погляд на Лізу. — Те, що зараз усе працює ідеально, лише підтверджує мої здогадки. Зламати таку систему ззовні практично неможливо. Щоб зробити таке, зловмисник повинен мати прямий доступ до внутрішньої мережі самого будинку або... як мінімум, до телефону. Згадуй, ти нікому не надавала паролі? Не встановлювала останнім часом нічого підозрілого?
Ми з Лізою перезирнулися. Вона завагалася, але я більше не могла мовчати.
— Додаток... — мій голос видав хвилювання. — У нас обох встановлений застосунок із ШІ-терапевтом. Сьогодні він заблокував наші телефони. Він може бути винуватцем?
Кевін серйозно подивився на мене, взяв у Лізи смартфон і кілька хвилин уважно вивчав інтерфейс лавандового додатка. Його обличчя ставало дедалі похмурішим.
— Вірогідність того, що причина в застосунку, дуже висока, але ви ж розумієте — без людини таке не провернути, — підсумував він. — Мені потрібен час, щоб розібратися, з чим та з ким ми маємо справу. До вас лише одне серйозне прохання: приховуйте всі деталі від оточення. Хакером може виявитися будь-хто з ваших знайомих.
Кевін повернув телефон Лізі й суворо додав:
— Вам потрібно сховатися в безпечному місці. Є варіанти?
Ліза на мить задумалася, а потім її обличчя просвітліло:
— Стівен! Бариста з кав’ярні «Як удома». Я знаю його не перший рік, і Емілі теж із ним давно знайома. Впевнена в його надійності, як у собі.
В очікуванні світанку ніхто так і не зміг заснути: Кевін щось писав у блокноті, а ми з Лізою думали над легендою для Стівена.
О дев'ятій ранку ми були вже біля дверей кав'ярні «Як удома». Всередині нас огорнули знайомі аромати кави та випічки.
— Привіт, Стівене! — якомога невимушеніше гукнула Ліза, сідаючи за стійку.
— О, дівчата, доброго ранку! — Стівен щиро усміхнувся, піднімаючи погляд від кавомашини. — Вам як завжди? По підбадьорливому лате?
Він звично взявся за холдер, але вже за секунду його рухи уповільнилися. Стівен уважно вдивлявся в наші обличчя. Від його проникливого погляду важко було щось приховати. Він умів помічати навіть щонайменші зміни в поведінці людини.
— Все добре? — Стівен поставив чашку на стійку й підійшов ближче. Його голос звучав стурбовано. — Я ж бачу, що щось не так. Ви наче тікали від привида.
— Та ні, все гаразд, просто не виспалися, — спробувала збрехати я.
— Еміліє, Лізо, ми знайомі не перший рік, — м'яко, але з легким докором перебив він. — Я не очікував від вас такої недовіри. Якщо у вас проблеми — ви ж знаєте, що можете завжди до мене звернутися. Хіба я хоча б раз підвів когось із вас?
Ліза помітно зніяковіла від слів Стівена:
— Справа не в недовірі, чесно. Я безмежно довіряю тобі. Просто... ми не хочемо втягувати тебе в неприємності. Усе надто складно й небезпечно.
— Я теж не хочу ризикувати твоєю безпекою, — тихо додала я.
Проте Стівена наші слова не переконали. Він рішуче зняв фартух, підійшов до вхідних дверей кав'ярні й повернув табличку написом «Зачинено» до вулиці, клацнувши внутрішнім замком.
— Клієнтів усе одно зранку немає, тож у нас є кілька вільних годин, — спокійно заявив він, повертаючись до нас. — Розповідайте. Що б там не сталося, ми впораємося з цим.
Опиратися не було сенсу. Ми по черзі розповіли кожна свою частину історії: від аварії до погроз Лізі.
Упродовж усієї розповіді Стівен слухав мовчки але його приголомшений вигляд говорив сам за себе.
— Дівчата, це жахливо. Потрібно негайно діяти. Я все зроблю для того щоб убезпечити вас.
Стівен на мить задумався, а потім в його очах з'явився блиск який говорив що у нього є ідея.
— Знаєте що? Ви можете тимчасово сховатися в будинку мого дідуся. Дім розташований на околиці міста і про нього ніхто не знає. До вашого приїзду я все підготую. Ні про що не хвилюйтеся. А я тим часом займуся вашим ШІ-терапевтом. Що скажете?
Ліза була задоволена пропозицією Стівена.
— Емілі, чуєш? Давай погоджуватися. Кращого варіанта ми не знайдемо!
— Бачу, що заперечень немає, — сказав Стівен. — Пропоную наступний план дій: ви їдете до Емілії за найнеобхіднішими речами, а ввечері я вас заберу біля кав'ярні й відвезу до будинку. Телефони залиште увімкненими тут, у підсобці, щоб цей ваш цифровий переслідувач вважав, ніби ви досі в центрі міста.