Все почалося з кави?

Того дня сонце було особливо теплим і, вперше за довгий час, захотілося посміхнутися всім перехожим. Я відчувала себе дивачкою, і це мені подобалося. Нарешті я почала оживати. Книгарня, яка була через дорогу, ніби підморгувала мені й запрошувала купити нову книгу просто зараз. Це був прекрасний план. Я вже мала переходити дорогу на зелене світло, як позаду почула до болю знайомий та неприємний голос:

— Еміліє, невже це ти? Навіть не привітаєшся?

Я здригнулася, наче від удару струмом, а весь мій піднесений настрій зник за секунду, наче його й не було. Майкл. Усе всередині стиснулося від непереборного бажання відлупцювати цього покидька. Спогади миттєво повернули мене в минуле. Я повільно розвернулася, міцно стиснувши ремінець сумки. Ось би зараз цією сумкою…

— Залиш мене в спокої, Майкле, — процідила я крізь зуби. — Між нами все скінчилося. Це ти зробив свій вибір, і нічого вже не змінити!

— Ти поводишся як мале дівчисько! — у його очах спалахнуло таке знайоме мені роздратування. — Це була одна помилка. Невже через це варто руйнувати все, що ми будували два роки?

— Помилка? — я гірко усміхнулася, і в очах заблищали сльози. — Ти зраджував мені в нашому спільному ліжку! Ти довгий час брехав мені прямо у вічі. Я знайшла твою переписку з нею, Майкле.

Майкл на секунду замовк, а потім різко зробив крок назустріч.

— Ну-ну, успіхів, Еміліє. Але запам'ятай мої слова: ти ще пошкодуєш про це. Такого, як я, ти ніколи в житті не знайдеш. Ти залишишся самотньою у своїй порожній квартирі, і замість мене тебе зігріватимуть коти.

Він розвернувся і пішов геть, навіть не озирнувшись.

Мене давно так сильно не трясло, я ледь стояла на ногах. Потрібно було терміново щось робити, щоб зупинити панічні думки, які потроху почали з’являтися в голові.

Не усвідомлюючи, що роблю, я підбігла до дверей із вивіскою «Як удома». Це була моя улюблена кав’ярня, яка часто допомагала зібратися з думками.

Дзвоник над дверима радісно привітав мене. Тиха музика й затишне освітлення зробили свою роботу, і я почала потроху заспокоюватися.

За стійкою стояв Стівен — незмінний бариста, який готував найсмачнішу каву в усьому місті. Добре, що в кав’ярні не було моїх колег — не потрібно буде пояснювати мій зіпсований настрій.

— Вітаю, Еміліє, — тихо, зі щирим співчуттям промовив він. — Бачу, день видався несолодким. Сьогодні я зроблю ваш улюблений лате з подвійним сиропом за рахунок закладу. Сподіваюся, це хоч трохи зробить цей день приємнішим.

— Стівене... Ти рятуєш мене, як завжди. Дякую за твою турботу.

За хвилину Стівен протягнув мені велику склянку кави, від якої йшов мигдальний аромат. Я розвернулася, щоб піти до дальнього столика, і в ту ж секунду на мене налетіла дівчина, яка саме підходила до стійки з тарілкою в руках.

Тільки цього мені бракувало!

— О боже! Вибачте, будь ласка! — злякано промовила незнайомка. — Я така незграбна... Вибачте, я відволіклася і зовсім не дивилася під ноги.

Це була яскрава дівчина з копицею рудого кучерявого волосся та доброзичливою усмішкою.

— Це найменша проблема за сьогодні! — відповіла я, оглядаючи свій одяг. — Кава на місці, і на кофті пляму майже не помітно. Це виправити дуже легко. Я Емілія, до речі.

— Я Єлизавета, але друзі називають Ліза, — представилася дівчина, ніяково посміхнувшись. — Знаєте, Еміліє, я маю негайно виправити свою незграбність. Нам обом зараз потрібні вуглеводи й хороша компанія. — Ліза кивнула на столик біля вікна. — Приєднаєтеся? Поговоримо про все, що забажаєте.

Мені імпонувала щирість Лізи, і я без вагань погодилася, але додала:

— Дякую за пропозицію, але в мене є лише одна умова: звертайся до мене на «ти».

Ми сіли за столик. Ліза виявилася неймовірно легкою у спілкуванні. Уже за пів години я зловила себе на тому, що розповідаю цій абсолютно чужій дівчині все: про зраду Майкла, про його токсичні слова на вулиці, про порожнечу всередині й про те, що не знаю, як із цим усім впоратися.

— Ну й покидьок, — підсумувала Ліза, вислухавши мене. — Знаєш що? Тобі не потрібен такий чоловік, але тобі точно потрібна підтримка. Самотужки впоратися буде важко.

Ліза довго щось шукала у своїй глибокій шкіряній сумці й нарешті дістала звідти рекламний флаєр матового чорного кольору. На ньому був логотип у вигляді пульсуючого серця.

— Ось, тримай, — Ліза протягнула його мені. — Тут є посилання на мобільний застосунок «ШІ-психотерапевт». Він зараз проходить закрите бета-тестування. І оскільки ми стали практично подругами, я поділюся з тобою знижкою, і ти зможеш користуватися додатком безкоштовно весь тестовий період.

— Штучний інтелект? Це виглядає трохи дивно… Хіба ШІ зможе зрозуміти людину?

У цей момент до столика підійшов Стівен, щоб замінити серветки. Почувши нас, він щиро посміхнувся:

— Вибачте, що втручаюся, дівчата, але я випадково підслухав. Еміліє, Ліза каже правду. Я знаю хлопців-розробників цього додатка, вони справжні генії сучасності. Можете бути цілком спокійною щодо безпеки даних. Цей ШІ налаштований так, що розуміє емоції краще за більшість людей. Спробуйте, вам сподобається.

Подвійна рекомендація від нової знайомої та перевіреного часом баристи остаточно розвіяла мої сумніви.

— Дякую вам обом. Може, це дійсно те, що мені потрібно. Обов'язково встановлю його ввечері.

Повернувшись увечері додому, я закрутилася у буденних справах і майже забула про денну пригоду та дивний чорний флаєр. Проте коли настала ніч, квартира здалася холодною та пустою. Я крутилася в ліжку, а в голові знову і знову звучали слова Майкла про самотність із котами.

Я важко зітхнула, сіла на ліжку й увімкнула нічник. Досить роздумів. Ось мій шанс на нове, краще життя.

Я рішуче дістала з кишені куртки флаєр, узяла телефон і відкрила магазин застосунків. Ввела назву, потім використала знижку від Лізи. Завантаження тривало кілька секунд.