Глава 5

Офіс імперії Левченка поступово порожнів. З паркінгу один за одним нестримно вилітали спорткари, зухвало висувалися позашляховики, та вальяжно викочувалися авто представницького й бізнес класів. Коли біля офісу залишилося всього декілька авто, підкотив непримітний Сітроен. Соломія вийшла ледь не в ту мить, коли авто зупинилося і швидкою ходою, немов запізнюючись на потяг, попрямувала до чорного скляного фасаду. 

Соломія без зайвих слів і пояснень розклала перед Дем’яном роздруківки: медіамоніторинг, витяги з форумів, графіки падіння акцій, історію запитів по компанії та по ньому особисто. Проте в усій тій купі бумажок, жодної не було з конверта, який вона отримала від незнайомця, що називався Марк. Соломія ще не склала усієї картини стосовно його замислу, тому остерігалася зробити хибний крок.

Дем’ян кілька хвилин уважно передивлявся папери, які принесла Соломія, а потім не кажучи ні слова натиснув пульт. На екрані з’явився список підрядників.

— Завтра зранку я знімаю з проєкту “Горизонт-Буд” — нарешті промовив він.

— Якщо ти звільниш їх зараз, це виглядатиме як визнання провини.

— Я не працюю зі слабкими. Це ірраціонально.

— А медіа працюють із наративами. Їм потрібні скандали. Чхати вони хотіли на раціональність.

Дем’ян несподівано підійшов майже впритул до Соломії. Вона хотіла відсахнутися, але щось її стримало і вона просто затамувала подих. Та це не допомогло. Аромат парфуму прослизнув носовими каналами немов в’юн і в голові Соломії на мить запаморочилося. 

— Ти хочеш, щоб я мовчав?

— Ти не маєш реагувати емоційно.

Знову ледь помітна посмішка з’явилася в куточках його губ.

— Ти вважаєш мене емоційним?

— Навряд чи. Тому й акцентую увагу на цьому.

Соломія напружилась. Їй на мить здалося, що Дем’ян вже втретє довше ніж зазвичай дивиться на неї. Це не можна було назвати фліртом, але точно виходило за межі звичайної цікавості. Зайві думки пішли, як тільки но Софія переключилася на роботу.

Вони працювали майже до опівночі. Складали заяву для преси. Вичищали формулювання, аби максимально синхронізувати із загальновідомими фактами та з такими, що могли виплисти найближчими днями. 

— Чому ти не доручив цю роботу фахівцям зі штату своєї компанії? — поцікавилася Софія, обравши, як їй здалося, влучний момент зробивши невеличку перерву на каву. Вони з Дем’яном стояли біля величезного панорамного вікна і спостерігали за міріадами вогнів нічного міста. 

— Я гадав ви розумієте, — Дем’ян здивовано подивився на Соломію і відійшов в глиб кабінету. — Ми не визнаємо жодних порушень, — сказав він тоном, який не допускав заперечень.

— Ви маєте визнати необхідність перевірки, — виправила вона. — Це не одне й те саме.

— Це прояв слабкості.

— Це ваш шанс протриматися довше.

Дем’ян нахилився над столом, спершись руками так що його ніс опинився в кількох сантиметрах від носу Соломії. Вона не поворухнулася, а лише перевела погляд з картатої краватки на бурштинові камінчики його очей.

— Ти знаєш більше, ніж говориш, — сказав він тихо, і разом зі словами до Соломії долинув аромат солодкої м’яти.

— Якщо колись стане навпаки — одразу розривай контракт зі мною, — прошепотіла вона копіюючи його тон.

— Ти мені не довіряєш, — протягнув він фразу довше ніж говорив зазвичай і так само повільно розправився.

— Я працюю з інформацією, а не з довірою.

— Напевно це зручно.

— Принаймні безпечно.

Дем’ян зробив показний жест руками, мовляв навіть не посперечаєшся. Невдовзі вони спускалися на порожній паркінг. Ліфти часто змушують до зайвої відвертості. Особливо коли доводиться їхати довше хвилини вдвох без зайвих вух та очей. Соломія пригадала запитання подруги і мимоволі подивилася на Дем’яна. Зустрівши пронизливий бурштиновий погляд, вона ледь не відвела очей, але вчасно опанувала емоції.

— У мене достатньо ворогів, хтось із них обов’язково спробує скористатися нагодою,  — неочікувано промовив Дем’ян.

— Я знаю.

— Ти не боїшся? 

— Я коли була маленька, боялася дивитися в тріснуте дзеркало. Вірила, що невдачі переслідуватимуть сім років. Так мені постійно покійна бабця казала.

Він знову повторив жест, яким закінчився їх діалог на горі в кабінеті і в цей момент ліфт зупинився і двері повільно почали розсуватися.

Авто Дем’яна стояло прямісінько навпроти входу. Поряд чекав водій, пускаючи в нічне повітря пар від вейпу. Побачивши шефа, він миттю сховав парилку до кишені і відчинив задні дверцята.

— Сідайте, відвезу вас додому, — запропонував Дем’ян, перейшовши знову на ви.

— Дякую, я своїм ходом, — відмовилася Соломія. — Добраніч вам.

— Добраніч… — відповів Левченко і обійшовши машину сів на переднє сидіння. — Поїхали за нею. Але обережно, не привертай уваги, — сказав він водію.

Той мовчки кивнув і дочекавшись, поки Соломія виїде з паркінгу, рушив на деякій відстані за Сітроеном.