Глава 4

На додатку Нової пошти з’явився значок, про нове сповіщення. Соломія не чекала ні від кого посилок, тому натиснула на нього лише заради того, аби зник надокучливий червоний кружечок. Але побачене, змусило брови Соломії підскочити вгору. До неї прямувало відправлення від Марка Гровського.

Соломія пішла на кухню й запалила газ під туркою. Вона потребувала порції кави. Несподівана посилка від автора резонансного посту в телеграм-каналах трохи збила з пантелику. Що він міг їй відправити і навіщо? Першим ділом Соломія подумала про вибухівку, чи ще щось таке, за допомогою чого можуть її вбити, але майже одразу відкинула ці думки. Який дурень відправлятиме таке від власного ім’я? А якщо… Думку не дало завершити шипіння від залитої кавовою піною газової конфорки.

Тільки но вона вилила у філіжанку залишки кави та почала прибирати її залишки на плиті, як пролунав телефонний дзвінок. На цей раз вже з добре відомого номеру. 

— Ірка, привіт! Ти як завжди вчасно. Давай їдь до мене. Стривай, чи в тебе якась справа до мене? Та навіть якщо так, тим більше їдь до мене, — Соломія навіть не дала подрузі дитинства вставити слова, але та звикла до таких спалахів балакучості і навіть не намагалася перебити Соломію. 

— Через п’ятнадцять хвилин буду. Став каву, — сказала Іра і поклала слухавку.

— Дарма тільки мила плиту, — зітхнула Соломія, ставлячи турку на ту ж саму конфорку.

Рівно через п’ятнадцять хвилин на всю квартиру пролунав сигнал теплохода. Соломія кожного разу здригалася від цього звуку, але замінити на щось більш лагідне до вух постійно бракувало часу.

Соломія відчинила масивні подвійні вхідні двері і до квартири увійшла Іра. В одну мить в коридорі неначе посвітлішало. Середнього зросту блондинка з довгим блискучим волоссям неначе випромінювала сонячне світло. Очі кольору ранкового неба на узбережжі сонячної Сицилії робили її схожою на янгола, який тільки но спустився на Землю аби врятувати людство від зневіри. 

— Привіт, подруго! — вигукнула білявка. — Я не поняла, ти чого це така загружена? Я сподіваюся це по роботі? Чи може знову на якогось козла натрапила?

— Привіт, ти чого кричиш на весь будинок? — Соломія відсунула подругу в бік, аби швидше закрити двері.

— Ооо, я дивлюся паранойя прогресує, — співчутливо зітхнула Іра.

— Хто б казав, — гмикнула Соломія, — Ходи краще подивися на мою нову справу.

— Зізнавайся. Ти що запала на нього? — запитала Іра після того, як уважно вислухала розповідь подруги.

— На кого? — Соломія очманіло дивилася на подругу.

— Ну ясно, що на Левченка, — знизала плечима Іра. 

— Не верзи дурниць, — розгублено відповіла Соломія. — О, посилка в пункті видачі! Ідемо. Цікаво, що він задумав той Марк, чи як там його насправді.

Посилкою виявився звичайний конверт формату А4. 

— Відкривай тут, — придушеним голосом сказала Іра, зазираючи на конверт через плече подруги.

— Тобі теж ссикотно? — здогодалася Соломія і посміхнувшись, радше щоб підбадьорити себе, потягнула за стрічку розпаковки.

Вона зазирнула всередину. Ніяких вибухів не пролунало. Інших пасток, які би могли загрожувати життю, на перший погляд в конверті також не було. Майже весь його об’єм заповнювали папери. Соломії знадобилося кілька поглядів, аби зрозуміти, які саме документи перед нею. Дівчина швидко сховала конверт в наплічник.

— Ходімо звідси, — вона майже тягнула Іру за руку до виходу. 

— Що там таке? — почала втрачати терпіння вона.

Проте Соломія не промовила ані слова аж поки вони знову не опинилися в її квартирі.

Вже вдома вона розклала на робочому столі вміст конверта і почала зосереджено перебирати папірець за папірцем. Іра теж уважно їх вивчала і ставала все похмурішою.

Протокол огляду місця події. Схема ДТП. Висновок автотехнічної експертизи. Пояснення свідків.

— Це те, що я думаю? — прошепотіла вона, неначе боялася, що їх хтось підслуховує.

— Я теж так спочатку подумала, — відповіла Соломія, неначе з полегшенням. — Але поглянь на це. 

Вона потягнула два документи з різних боків столу і зіставила їх один біля одного навпроти подруги.

Час прибуття слідчо-оперативної групи — 22:40. У журналі викликів швидкої — 22:17. Огляд тіла — 22:19. 

— Їхати від найближчої станції швидкої до місця ДТП дев’ять хвилин. Якщо вночі і без заторів.

Вона відкрила ноутбук. Підняла архівні новини. Знайшла старі метеозведення. Того вечора місто накрила сильна злива. За дев'ять хвилин бригада просто фізично не могла прибути.

— А тепер дивись сюди. — Соломія підсунула інший папарець. — У копії протоколу допиту свідка інший шрифт у двох абзацах. Міжрядкові інтервали не співпадають. Фраза: “Водій перебував у стані сильного емоційного збудження” — стилістично чужа для механіка з автосервісу, яким представився свідок.

На завершення Соломія порівняла підписи. — Поглянь, на одному аркуші тиск кулькової ручки явно сильніший, ніж на інших. Папір однаковий, але ширина та насиченість ліній різна.

Вона дістала телефон. Збільшила зображення печатки. Контур був чіткіший, ніж на решті документів, ніби поставлений пізніше, на свіжому принтері, а не на копії з архіву.

— Хтось переписував цю справу, — сказала вона вголос.

— Ти вважаєш, що хтось намагається підставити Левченка? — обережно поцікавилася Іра, беручи останній аркуш, який вона ще не бачила.

— Навряд чи. Занадто криво все сфабриковано. Як то кажуть, справа білими нитками шита. Тут щось хитріше.

— Але чому ці копії тобі надіслали саме зараз? І ще ось це…

Іра посунула останній папірець до Соломії.

“Ви шукаєте правду не там”.

— Він хотів, аби я побачила фальсифікацію саме зараз. І хотів, щоб я повірила, ніби це моє власне відкриття. Розклади, будь ласка документи в хронологічному порядку, а я поки заварю нам кави.

Вже, пізно ввечері, залишившись на одинці, Соломія виписала всі невідповідності та склала список запитів, які можна буде офіційно подати.