Глава 3

В телеграм каналах один за одним розліталися репости новини про загибель будівельника на майданчику.

“Імперія Левченка: будівництво на кістках?”, “Кривавий імператор Дем’ян” та ще з десяток схожого клікбейту. Нових фото не випливало, лише стоп-кадри з єдиного відео, яке скоріше за все залив у мережу хтось з роботяг, які стали свідками трагедії. 

Соломія монотонно передивлялася групу за групою, але скрізь писали приблизно одне й те саме. Буцімто Левченко вже не раз уходив від покарання і цього разу йому це не вдасця. Аж раптом їй потрапила на очі свіжа публікація:

“Чи може компанія, пов’язана з темною історією п’ятнадцятирічної давнини, гарантувати безпеку майбутнім мешканцям будинків?

Чому справу про смертельну аварію тоді закрили без встановлення особи водія?

Чи справді то був нещасний випадок?” 

Жодного прямого обвинувачення. Лише натяки. Але саме такий формат, як правило, породжує найякісніші сумніви. Створює простір для домислів. 

Дивно що автор не приховував ім’я. Марк Гровський. Та чи не було воно вигаданим? Соломія набрала Дем’яна першою.

— Ви читали? — запитала вона.

— Так.

— Це не імпровізація. Матеріал готували давно.

— Я зрозумів це.

— Хто був той водій, особу якого не вдалося встановити? — запитала Соломія, неначе намагалася змусити підлітка зізнатися в кого той купив наркотики.

— Гадки не маю. Цей журналюга вхопився за справу, яку давно закрили і намагається хайпанути на цьому.

У редакції Марк стояв перед великим екраном і задоволено спостерігав як кількість переглядів росте кожної секунди.

— Підхопили? — запитав він у редактора.

— Всі відомі і не дуже відомі групи Києва репостнули й полетіло далі по всій країні.

— Добре. Головне не перегнути.

— Ти ж нікого прямо не звинуватив.

Марк усміхнувся.

— Звинувачення, це вже кінець гри. Мене ж цікавить сам процес.

— А якщо вони підуть у контратаку?

— Обов'язково підуть. І саме це нам потрібно.

Він відкрив пдф файл і на екрані з’явився скан протоколу датований 2010 роком. Коваль Максим Юрійович, 1990 року народження, загинув на місці ДТП від закритої черепно-мозкової травми. Марк дістав телефон і зробив фото протоколу.

В офісі Левченка панувала напруга. Це проявлялося через занадто гучне дзеленькання ложок об чашки, безперервну роботу кавомашин та підвищену біганину між кабінетами. Фінансовий директор знову стояв біля столу шефа.

— Мінус три відсотки за дві години.

— Прогноз? — спитав Дем’ян.

— Якщо вийде в телеефір — п’ять-шість.

— Добре.

— Добре?

— Паніка — найгірша стратегія.

Дем’ян переглядав статтю вдруге. Він зупинився на абзаці про ДТП.

Ім’я хлопця. Дата. Фраза: “особу водія не встановлено”.

Він пам’ятав ту ніч. Пам’ятав дзвінок батька. Пам’ятав його фразу: “Ми це владнаємо”. Пам’ятав, як мовчав.

Тривожні спогади перервав телефонний дзвінок. 

— Це тільки початок, — сказав Марк, не вітаючись.

— Я так і думав.

— Ви ж розумієте, що справа не лише в будівництві.

— У чому ж?

— У тому, що правда має властивість спливати на поверхню навіть з найбільших та найтемніших глибин.

— Ви шукаєте правду чи женетеся за рейтингами?

— А хіба це різні речі?

— Ви не доведете нічого, — сказав Дем’ян спокійно.

— Я вже довів достатньо, щоб люди почали сумніватися.

— Сумніви це не доказ.

Зв’язок обірвався.

Соломія стояла біля вікна свого офісу, слухаючи вечірній ефір у навушниках.

— Чи є у Левченка що приховувати? — питав ведучий вечірнього ток-шоу “Пульс доби” — Чи це просто збіг обставин?

На екрані показували її брата. Старе фото з соціальних мереж. На ньому він усміхнений і ще живий.

Соломія зняла навушники. В грудях запекло, а горло звело неначе вона проковтнула шматок недозрілої хурми. Треба порахувати. 

— Одна. Дві. Три. Чотири.

Глибокий вдих носом.

— Одна. Дві. Три. Чотири.

Повільний видих. Не пройшло й двох хвилин, як почало відпускати. Соломія пішла до ванної і відкрила кран з холодною водою. Підставила долоні під крижаний струмінь і коли руки добряче охололи приклала долоні до обличчя. Подивилася на своє відображення в дзеркалі і войовничо примруживши очі, кивнула сама собі, неначе давала якусь мовчазну згоду.

Вона повернулася в кімнату, відкрила ноутбук і продовжила працювати над розробкою стратегії.

Публічна заява Левченка — сьогодні ввечері.

Відкритий аудит безпеки — незалежна компанія.

Пропозиція журналістам доступу до документів по теперішньому об’єкту.

Жодних коментарів по 2010-му до повторної поглибленої перевірки архівів.

Вона зупинилася. Перевірка архівів. Якщо Марк копає, значить, має щось більше, ніж стару статтю. Якщо він написав про її брата, значить, знає, що вона працює з Левченком.

Телефон знову завібрував. Повідомлення з невідомого номера: “Ви ж не думаєте, що це збіг?” До повідомлення був прикріплений пдф файл. 

В першу чергу Соломія перевірила його на вміст шкідливих програм. Упевнившись, що все чисто, відкрила документ і почала уважно вивчати. В протоколі йшлося про обставини загибелі її брата. На перший погляд нічого нового. Соломія вже збиралася закрити файл і не марнувати час на явно хибній шлях, по якому її намагалися увести, як раптом її погляд зупинився внизу протокола. Вона збільшила підпис експерта і придивилася уважніше. Контури літер були занадто чіткі. Занадто яскравий колір. Соломія добре знала, як виглядають документи 2010 року. Вона повільно видихнула.

— Отже, ти не просто журналіст, — прошепотіла вона.

В прайм тайм Дем’ян Левченко вийшов до камер і з притаманною йому впевненістю почав:

— Ми беремо повну відповідальність за безпеку процесів на наших об’єктах, — сказав він. — Родина загиблого отримає підтримку. Ми ініціюємо незалежний аудит.