Розділ перший (частина третя)

   З краю села, в тій стороні, де ліс огортав своєю зеленню, розмістився невеличкий, самотній, дерев'яний будинок. Його відділяла від лісу галявина, де розташувався невеличкий ставок, якого огорнув старий сад. Найближчі сусідні будинки, які вже давно були полишені своїми господарями, ніби досі зберігали дистанцію з цим подвір'ям. Яке було неогороженим нічим, окрім запущеної розслинності. Своїм виглядом воно ніби найбільше кричало про відсутність господарів, але втоптана стежина говорила про інше. 
   Максим, підходячи до свого подвір'я, чув рідні йому звуки стукітливих ударів та громіздкого скрежету, що лунали з невеликої дерев'яної споруди поблизу його будинку. ЇЇ нахил завжди вказував у ту ж сторону, в яку останній раз дув сильний вітер. Ця споруда існувала з метою зберігання інструментів для ремонту мотоцикла та самого транспортного засобу. Вона знаходилась з іншого боку відносно того входу на подвір'я, через який зазвичай заходив Максим. Він там намагався не бувати і в нього це настільки добре виходило, що в його пам'яті залишилось всього декілька розмитих картинок про те, що там всередині. 
   Вже наближаючись до будинку, хлопець почув той звук, який завжди піднімав його настрій - гавкіт свого давнього друга, собаки на ім'я Шарпі. Старий пес підвівся, почувши наближення свого людського друга, і вирушив назустріч зі свого звичного місця біля входу в будинок. Це була звична, практично щоденна рутина з того часу, як Максим пішов до школи. Але незалежно від настрою хлопця, він завжди зустрічав з щирою посмішкою того єдиного, хто завжди радів його появі вдома. Ось і зараз він відкинув в сторону зошит і пригорнув до себе цього малого пухнастого звіра. 
   Шарпі з'явився в житті Максима літом, що передувало його вступу до початкової школи. Це був чарівний вечір червня, який ніби розквітнув після дощового дня. Тоді маленький Максим з своїми друзями вирішили пройтись берегом річки. Проходячи біля старого моста, яким рідко користувались, вони почули писк. Підійшовши ближче, вони побачили щось живе у воді. Коли двоє інших дітей не знали, що робити, Максим не роздумуючи, кинувся у воду. Він ще змалку любив проводити час біля озера, тому плавати вмів. Витягнувши налякану і мокру істоту з води, діти зрозуміли, що це цуценя. Максим, навіть знаючи, що вдома цьому дуже не зрадіють, вирішив забрати його до себе, коли двоє інших дітей відмовились.
   Юнак підійшов до драбини, яка вела на горище будинку. Пес супроводжував його, і після того, як господар рушив вгору, пухнастий звір залишився знизу в його очікуванні. 
   Горище було розділене на дві частини. Більша з них була збірником старих і непотрібних речей, а менша - окремою кімнатою, там у Максима був його сховок. Кімната, порівняно з іншою частиною горища, була досить затишна, навіть попри недбало поклеєні шпалери, що прикривали неохайні стіни. Там завжди все було на своїх місцях. Єдине, що міг собі дозволити хлопець це робочий безлад, який після завершення роботи завжди прибирався. Вздовж лівої стіни стояло старе ліжко, а навпроти декілька тумбочок для речей. У кімнаті було одне невеличке вікно, яке розмістилось в стіні, навпроти входу. Під вікном стояв широкий дерев'яний сліл, а біля нього незвичне крісло з високою спинкою. Меблі Максим притягнув з закинутих сусідських будинків, розуміючи, що для старих власників цей непотріб є всього лиш пережитком минулого. На столі лежало декілька книг і купа різних паперів, різної форми, гарно складених в декілька стосів. На стінах було розміщено багато аркушів, на яких були накреслені частини плану різних міст. 
   При вході у кімнату Максим зняв старі кросівки, тоді пройшов до столу, на якому залишив зошит. Після цього хлопець повернувся надвір до Шарпі. Пес, махаючи хвостом, супроводив його до входу в будинок, залишившись під дверима.
   Перед входом до будинку Максима провела поглядом його бабуся Генра, яка вийшла з гаража, щоб закурити сигарету. Вона була висока та масивна, здавалося, що час не здатен на неї впливати. Її коротке волосся стояло дико й безладно, ніби дорожній вітер не міг визначитись, як йому його укласти. Воно здавалося таким же вільним та невгамовним, як її страсті до мотоциклів та швидкої їзди. На ній був комбінізон, пропитаний різними мастилами, який говорив про безліч зусиль та праці, яку вона вкладала у свій транспорт.
   Коли хлопець увійшов до будинку, він опинився на кухні, приміщення якої займає третину всього будинку. Решту частини будинку займають три кімнати: одна з них більша - там мешкає стара, а дві інші кімнати однакові за велечиною. В одній з них мешкає Макс, але проживає він там тільки тоді, коли на горищі занадто зимно. Кухня використовувалась більшою мірою, як місце для посиділок Генри з її друзяками. Тому там був куток, в якому стояв старий, подертий диван і невеличкий столик. Під столом досі стояли пусті пляшки, а на столі недоїдки, які приберуться під час наступного приходу постійних відвідувачів. Також там розміщувалась піч з боковою плитою, на якій зберігались наслідки готування їжі. 
   Максим підійшов до холодильника, де з єдиної непорожньої полиці взяв зварену та пом'яту ним молоду картоплю. Також врізав два куски ковбаси та сухого хліба. Після чого швидко покинув те місце, просякнуте різними неприємними запахами. Половину з взятого він положив в миску вдячному собаці, а решту забрав з собою на верх в кімнату. Де на нього чекав таємничий зошит.