Розділ перший (частина друга)

   Двері легко прочинились без попереджувального стуку. Помітивши це, молодий, досить високий і худий бібліотекар Олег припинив розкладати книжки учнів по полицях. Після чого, він направився до свого робочого місця за подарунком для очікуваного гостя. 
   - Здоров Максиме, як ся маєш? -  почав весело Олег, як завжди, минаючи хлопця і йдучи за свій робочий стіл.
   - Нормально, - спокійно відповів він. - Хочу взяти нову книгу по тій самій тематиці, що й завжди.
   - Що й завжди, кажеш? - усміхнувся Олег, шукаючи щось під столом. - Є у мене дещо цікавіше, думаю тобі сподобається. Зачекай хвильку, зараз знайду.
   У бібліотеці було менш просторо, ніж завжди, проходи між полицями з книгами для відвідувачів були заставлені підручниками школярів з різних класів. Тут панувала літня легкість та спокій. За останній рік, відколи сюди перевели дев'ятнадцятирічного хлопця, бібліотека змінилась до невпізнаваності. Помінялоль розташування меблів у приміщенні для зручності як бібліотекара, так і для відвідувачів. Був проведений косметичний ремонт з ініціативи нового господаря, щоб освіжити і оновити старе приміщення. А невеличка кімната, яка давно не використовувалась і знаходилась поруч з бібліотекою, вхід куди вів як з коридору, так і з бібліотеки, була відновлена для відвідувачів, які мали бажання почитати в тиші під час перерв та після уроків. Зміни на покращення були протягом всього року, кожного тижня можна було помітити нову дрібничку, яка покращувала атмосферу, чи додавала декілька балів до комфорту. 
   Після початку таких змін у бібліотеці збільшилося число відвідувачів, порівняно з попередніми роками. Але з часом воно вернулось до тих самих декількох учнів, які беруть літературу для навчання і Максима, якому завжди був радий завзятий бібліотекар. 
   - Ось, дивись, - поправивши свої прямокутні окуляри, почав з натхненням Олег. - Це старий зошит, знайшов його в ящиках серед старих книг, які, певно, від початку заснування школи ніхто не відкривав.
   - Я прийшов за книгою, - без зацікавлення уточнив відвідувач.
   - Я розумію, знаю, але це не просто зошит, це повноцінний довідник від невідомого автора про те закинуте місто на захід звідси, скажи класно, - глянув він на Максима.
   - У мене нема часу на це.
   - Ех, а ти як завжди, в тебе ще все літо попереду, та що там - все життя... - задумався на мить Олег. - Хоть трохи відволічись на щось цікавіше, плюс, це ж й так твоя тема, про міста і таке інше.
   - Мені цікавіше читати те, що мені точно потрібно, а це...
   - Я впевнений, тобі це теж знадобиться, - енергійно перебив його Олег. - Та й навіть, ну, навіть просто для кращого вивчення питання потрібна різнобічність. 
   - Там написано не знати що і ким, я не хочу витрачати час, якщо там немає нічого корисного, -  він продовжував зберігати свій байдужий тон.
   - Ну, я трохи сам переглянув його і на скільки я зрозумів, там по більшій мірі пишеться про історію того містечка з його звичаями, ну і типу того, - більш зсерйознився тон бібліотекара.
   - Добре, то можна мені вже книгу? 
   - Ну, я можливо просто не з того почав. Слухай, там є досить багато цікавого про господаря.
   - Про кого? 
   Олег відчув хоч якесь зацікавлення з боку хлопця, і він зрозумів, що не має цього моменту прогавити.
   - Ну, про господаря міста, про того, що носив маску і ніхто не знав хто він. І він був головний там декілька століть, від початку існування міста і до кінця. А в кінці він зник безвісти. - з повною серйозністю відповів Олег.
   - Що це за брєдні? - примружив очі Максим.
   - Ти хіба не чув тої легенди?
   - А, так це вигадки... зрозуміло. Дай нормальну книгу і я вже піду, - втомлено видихнув хлопець. 
   - Зачекай, то ти не чув про це?
   - Ні.
   - О! Тоді тобі точно треба прочитати те, що тут написано, - він підсунув зошит до нього.
   - Я не буду читати цю дурість, - у голосі хлопця вже було чути відголоски гніву.   
   Після ще декількох хвилин вмовлянь впертого відвідувача, Олег здобув свою перемогу і переконав хлопця взяти зошит. Але, щоб той точно прочитав його, то відмовився давати йому ще якусь книгу. Максима це трохи обурило, але ще більше йому не сподобалась умова Олега, яку він повідомив перед тим, як Максим покинув приміщення. Тепер, щоб отримати іншу книгу, яку він хоче, хлопець має дати відповідь на декілька питань Олега по тому, що написано в зошиті. 
   В кращому випадку Максим відмовив би Олегу і почав брати книги в інших двох бібліотеках свого села, але не міг. Всі книги, які його цікавили там, вже були прочитані ним. Нові і безплатно він міг отримати тільки в школі, тому що Олег, при замовленні нових книжок, завжди робив ухил в сторону тих, які цікавили Максима.