12

Спускаюся на парковку і пірнаю в салон авто. Бос уже на місці, наелектризований до межі. У машині витає запах дорогої шкіри та моїх чесно зараблених триндюлів.
Покірно чекаю на промивку мізків та сувору розплату. Але мій каратель підозріло мовчазний. І від цього стає моторошно. Це мовчання важить тонну. Що він там ще замислив, стратег бісов?
Перебираю всі найгірші варіанти в гнітючій тиші та накручую себе все більше. Непомітно спостерігаю за мовчазним Олександром і роблю для себе два висновки:
Перше: він злий на мене. Друге: він охрініти як злий на мене.
Як я це розумію? Життєвий досвід та інстинкт самозбереження підказують: коли людина стискає підлокітник так, що в неї здуваються вени та біліють кісточки пальців,  це явно не ознака спокою.
Я здаюся першою.
— Я знаю, що була дуже неправа. Готова понести сурове покарання.
Він усе ще мовчить. Що це означає? Мені продовжувати? Мені заткнутися? Я починаю нервувати ще більше.
— Ви збираєтеся щось відповісти?
Тиша. Навіть для мене це вже занадто. У голові надривно волає тривожна сирена.
— Ми поговоримо пізніше, Кетрін. Коли я охолону і зможу бути конструктивним.
— Добре, зрозуміла.
Очевидно, під фразою «бути конструктивним» мається на увазі: «я не буду так сильно хотіти тебе придушити». Легше не стає ні разу. Решту дороги ми проводимо в гнітючій тиші.
У ліфті ми піднімаємося все в тому ж зловісному мовчанні. Минуло рівно дві години і сорок чотири хвилини мого особистого очікування в черзі до пекла, перш ніж мене викликали "на килим". Хочеться перехреститися, але замість цього я розправляю плечі й розгладжую сукню. Згадую своє ранкове бажання покрутити перед Алексом задом і подумки даю собі ляпаса. Схоже, ліміт "поганої дівчинки" на сьогодні  вичерпано. Попереду лише персональне розп’яття, і, судячи з виразу обличчя боса, цвяхи він уже нагострив особисто.
Та що я, власне, такого накоїла: трохи відволікла від роботи всю чоловічу частину колективу і мало не віддалася головному юристу в розпал робочого дня в клієнтському офісі. Згодна, звучало так собі, налагоджувала мости я своєрідно. І чорт, як же невчасно Алекс застав мене з Ніком. Схоже, мій трудовий контракт тепер має всі шанси стати першим у черзі на спалення. Я накосячила по-крупному. Такого не пробачають.
Заходжу в кабінет і граціозно сідаю в оманливо зручне крісло. Вирішую обрати тактику грішниці, що розкаюється.
— Скажи мені, Кетрін, чому я такий довбаний ідіот?
— Що, перепрошую?
Шеф явно переоцінив свою здатність заспокоїтися і бути конструктивним. Але його це нітрохи не бентежить, і він продовжує:
— Як я міг дозволити статися ситуації, за якої ти все ще залишаєшся моїм помічником? Як я міг так облажатися?
— Згодна, іноді я перегинаю. Але я все можу пояснити.
— Ти розумієш, наскільки складно мене пробити? У тебе талант.
Цього разу вирішую не тягнути кота за хвіст і прямо питаю:
— Я звільнена?
— Хіба є вагомі причини? Що ж я, звір якийсь, звільняти дівчину за те, що вона вирішила перенести свій суботній оргазм на робочий понеділок.
— Він мій хлопець.
— Що?
— Нік мій хлопець, ми вже пів року разом. Знаю, я поводилася неприпустимо, але клянуся, цього більше не повториться… у робочий час.
Боже, що я верзу? Який хлопець? Мене внутрішньо пересмикує від цієї думки. Але ситуацію треба якось рятувати. Моя відмовка здається розумною. Але тільки не для нього. По-моєму, я роздраконила мужика ще більше. Очі шефа неприємно виблискують.
— Встань, Кетрін. Підійди до вікна і подивися в нього.
Не знаю, що все це означає, але зараз не найкращий час для запитань. Мовчки виконую все, що він сказав. Чую кроки за спиною. Він підходить зовсім близько, його шепіт обпікає шкіру:
— Для кого з нас ти одягла цю сукню? Для мене чи для нього?
Тілом прокочується миттєва гаряча хвиля.
— Для нього.
— Ти брешеш.
Охрініти, як це самовпевнено і водночас правдиво. Віддаю перевагу тому, щоб не озвучувати свої думки.
— Тобі подобається цей вид з вікна?
— Подобається.
— Ти ж не хочеш його втратити?
— Ні, не хочу.
— Тоді не грай зі мною більше, це безглуздо. Це нічого не змінить між нами. Ти недоступна для мене. Я так вирішив. Не дражни.
Попри слова, гаряча чоловіча рука опиняється між моїх ніг, він боляче стискає внутрішню частину стегна трохи вище мережива панчохи. Накриває моментально, як від дози. Груба ласка не для того, щоб спокусити, а щоб показати непохитний контроль. Я мала б закричати, зупинити цей божевільний вияв неконтрольованої влади, але натомість лише міцніше стиснула підвіконня, намагаючись не піддатися цій небезпечній, п'янкій насолоді.

 Його голос абсолютно крижаний.
— Не розчаровуй мене більше. Ти мене почула, Кетрін?
— Так, містере Коул.
Була спокуса обернутися і спробувати розгледіти в його цинічних очах бодай краплю тепла. Але я не стану. Я давно не вірю в казки.
А потім усе різко припиняється, він відходить, а я відчуваю, як мене заповнює порожнеча і дике розчарування.
Він сідає за стіл і спокійно вимовляє:
— Ви більше не працюєте з проєктом Голдена, міс Карр. Крутити шури-мури з юристом, який може легко витягнути всю потрібну інформацію про мою компанію неприпустимо.
— Що означає «може легко витягнути»?
— Мені нагадати, що з вами стається всього після трьох коктейлів?
— Я, по-вашому, зовсім не в змозі себе контролювати?
— Упевнений у цьому, враховуючи вашу традицію пошуку хмільних оргазмів з ким попало і де попало. Але це не моя справа. Подальше обговорення вважаю недоцільним, — у його тоні дзвенить сталь.
Навіть не знаю, що зараз відчуваю, він б’є кожним словом наотмаш. Мені потрібно розібратися в собі й подумати наодинці, що щойно сталося між нами. Я збита з пантелику його несподіваною поведінкою і тим, як він показав свою владу наді мною. Те, як безцеремонно він заявив свої права на моє тіло, залишило по собі гіркий присмак поразки та дике, незрозуміле тремтіння у всьому тілі. Алекс грає в бога, який сам створює правила і сам їх порушує. "Не дражни", — кидає він, хоча сам щойно перейшов усі межі. Його пальці на моєму стегні карбували покору йому, це було підтвердження, що його влада безмежна наді мною. 
Я на межі, і врятувати мене може тільки диво. І диво стається.
До кабінету, як шалений вихор, вривається якась немолода жінка. Її яскраво-руде волосся і отруйно-зелене вбрання миттєво перетворюють суворий офіс на полотно постмодернізму в найгіршому його прояві.
Але в мене немає часу, щоб оговтатися, мадам направляє на мене свій наманікурений палець і безапеляційно заявляє:
— Принеси-но мені, дівчинко, чогось випити.
— А ви, перепрошую, хто?
Але дамочка ігнорує моє запитання і повертається до Алекса.
— Мерзотник, ти призначаєш власній матері час для прийому!
Алекс незворушно дивиться на годинник.
— Ти спізнилася на дві години.
— Що значить спізнилася, сину? Всього лише дві години, це, по-твоєму, запізнення? Ти ігноруєш мої дзвінки, Алексе.
— Я був зайнятий.
— Ти постійно зайнятий, ти добами стирчиш на цій роботі. Сину, мені потрібні онуки. Коли нарешті ти знайдеш для цього порядну жінку?
— Мамо, прошу тебе, припини, це все недоречно.
— Ну звісно. Скільки ще ти будеш убиватися на цій чортовій роботі та ігнорувати свою матір?
Вона раптом переводить погляд на мене:
— А ось ви, люба, заміжня?
— У мене є хлопець.
Боже, може вийти на вулицю і прокричати: люди, знайте, у мене є хлопець?!
— Хлопець? Це не проблема. Це легко виправити.
Вона махає пальцем у наш з Алексом бік.
— У вас могли б вийти красиві діти.
У подиві дивлюся на Алекса. Вираз обличчя «я готовий убивати» підказує мені, що діти нам поки не світять, особливо красиві.
Здається, я присутня при історичній події: у цьому світі існує жінка, здатна довести буквально за пару секунд до точки кипіння мого непохитного і супер стресостійкого боса. І це його рідна мати. І тут я даю слабину, розуміючи, що не можу не скористатися цим чудовим моментом його тимчасового розгублення.
— Знаєте, у минулій компанії я була знайома з одним перспективним молодим чоловіком і щиро вірила, що у нас можуть вийти красиві діти. Але він виявився геєм.
Мати Алекса з острахом дивиться на закипаючого сина. Логічним шляхом вона приходить до потрібного мені висновку.
— Сину, я твоя мати, скажи мені правду, благаю. Скажи, що ти не з «цих». Ти ж не гей?
Синок одразу відповісти не може, він занадто зайнятий спробою знищити мене поглядом. Вау, це вершина мого успіху, так вивести з себе боса мені ще жодного разу не вдавалося. Тихесенько відходжу до дверей і награно енергійно промовляю:
— Добренько, залишаю вас, у мене ще купа справ, ціла велика, я б сказала, величезна купа справ.
Але це брехня, єдине, що справді величезне,  це майбутній епічний капець від новоспеченого всього за пару секунд шефа-гея.
Мати проводить у кабінеті ще хвилин двадцять, а потім зухвало випливає.
— Ох, у мене розболілася голова від цього впертого хлопчиська. Є в цій багадільні щось, щоб врятувати бідну вмираючу жінку?
І хоча мадам виглядає живішою за всіх живих і, на мій погляд, саме боса треба рятувати від цього некерованого урагану материнської любові та турботи, я все ж ввічливо цікавлюся:
— Чим я можу допомогти? Може, склянку води?
— Ти взагалі мене чула щойно? Я сказала, у мене голова розколюється, а ти мені пропонуєш воду?
— Тоді, може, аспірин?
— Господи, ну ти зовсім чи що нездогадлива? А шампанського у вас тут немає?
— На жаль, немає. Але на чотирнадцятому поверсі є чудовий ресторан.
Занесіть мене до списку тих, кого ця мила жінка може довести до сказу, навіть не напружуючись. Я майже співчуваю Алексу, майже.
Матуся дивиться на мене впритул:
— Ви з ним спите, моя дорогенька?
— Боже збав!
— А дарма, якби я була на вашому місці, я б зробила все, щоб укласти цього самця в ліжко.
— Я подумаю над цим.
О, так, найближчим часом я збираюся дуже серйозно про це подумати. Несподівано для себе я відкриваю все більш інтригуючі грані свого боса.
— Що тут думати: привабливий, як боженька, розумний, як його впертий батько. Мені потрібні онуки.
Шокована від такого повороту подій, але вигляду, звісно, не подаю.
Коли божевільна матуся нарешті зникає з очей, спрямовую погляд на кабінет шефа. Двері різко розчиняються, на порозі стоїть він. Він і справді зараз гарний, як бог. Але є одне «але». Ніколи, ніколи я ще не бачила його настільки злим. Він просто стоїть у дверях, заповнюючи собою весь простір. Я хотіла побачити його емоції? Що ж, Кетрін, насолоджуйся: він розлючений, він небезпечний, і він дивиться на тебе так, наче ти його особиста власність, яка збунтувалася. Страх змішався з адреналіновим збудженням, прошиваючи тіло наскрізь. Він робить крок у мій бік, і моє серце завмирає.