9

Піднімаємося в мою квартиру. Він іде мовчки позаду. Звабливо похитую стегнами просто перед його носом, знаючи, як він зараз злиться. Добре, що він не бачить моєї задоволеної усмішки, прикушую губу, щоб не розсміятися. Боже, як низько я впала,  імітую пристрасть просто щоб вибісити мужика.  Олександр, мабуть, єдиний екземпляр у цьому всесвіті, для кого мій вигляд ззаду це покарання, а не задоволення.

Ми перед дверима. Поки я гарячково верстаю план свого остаточного морального падіння, маска фатальної спокусниці вже приросла до обличчя, Катерина Друга нервово палить збоку. Еротично прикушую губу, хоча насправді просто намагаюся вгамувати тремтіння. Олександр похмурий, як грозова хмара. Цікаво, що в його штатному розкладі передбачено для таких "некерованих" співробітниць? Як він зупинить це дурне шоу «Суботній оргазм»? Мене штормить від власних шалених ідей. Я на тій стадії п’яного драйву, коли влаштувати якусь епічну катастрофу  це вже не вибір, а священний обов’язок  Твереза Кетрін завтра буде в шоці, але п’яна вже підписала контракт на це безумство.

Ми всередині.

— Де ванна? — кидає він коротко, навіть не глянувши на мене. Його голос звучить як наказ.

— Ух ти, береш одразу бика за роги?

Олександр замикає пальці на моєму зап’ясті наче сталевий браслет, що не залишає шансів на супротив. Він тягне мене за собою, ігноруючи мій п’яний гонор, наче я не жінка, а прикра помилка в його розкладі.

Ми в кімнаті. Він різко, майже грубо, втискає мене у стіну, притискаючись усім тілом. Світ навколо схлопується до розмірів цієї миті. Голова йде обертом  чи то від маргарити, чи то від концентрації його присутності в моєму  просторі.  Мені подобається, як він пахне, це запах гострих спецій і морського бризу, наче перед штормом. Олександр нестерпно довго сканує мої губи, і в цьому погляді я бачу не просто бажання, а справжню війну з самим собою. Мене трясе. Дрібний озноб пробігає хребтом, поки я чекаю, що він нарешті перетне цю межу. А потім він різко штовхає мене в душ і вмикає холодну воду.

Клятий. Хладнокровний. Виродок.

Олександр взагалі не реагує на мій спротив, лише кутик губ ледь здригається в якомусь професійному презирстві. Я верещу і вириваюся, але його сили достатньо, щоб утримувати мене на місці. Я нарешті припиняю опиратися, лише тихо бурмочу прокляття. Моє ще нещодавно розслаблене тіло наповнюється дикою енергією. П’яний туман розсіюється миттєво, залишаючи після себе липкий сором і дике нервове збудження. Мене трясе. Не від холоду,а від принизливого усвідомлення того, наскільки дешево я виглядала зі своїми заграваннями.  Він здогадується про моє кляте каяття і відпускає.

— Вибач, але тобі це було потрібно, — кидає він через плече. Голос рівний, без тіні роздратування чи каяття. Просто констатація факту.

— Чому ти такий жінконенависник? — хриплю я, намагаючись зібрати залишки розтоптаної гідності. Це звучить по-дитячому, і я сама це розумію, але отрута вимагає виходу.

— Це не так, Кетрін. Просто я терпіти не можу дешевий театр, — він робить коротку паузу, яка б’є сильніше за холодну воду. — Приведи себе до ладу. Поговоримо.

Він мовчки виходить, зачиняючи за собою двері. А я стою, як повна ідіотка, мокра до нитки. Другий раз за цей день. Чи протверезіла я? Конкретно. Але не від крижаних струменів, а від його космічного нахабства. Насилу здираю з себе мокрий одяг і цілу вічність стою під гарячим струменем, намагаючись зібрати залишки свого розтоптаного самолюбства.

Мене накриває від того, як технічно він мене «вимкнув». Олександр не став читати моралі,  він просто натиснув на кнопку Off. На мить виникає імпульсивне бажання вийти до нього голою. Не для того, щоб звабити. А щоб подивитися, чи здригнеться бодай один м'яз на його обличчі, чи здатна я пробити цей панцир із крижаної витримки. Але я зупиняюся. В його жилах не гаряча кров, там якась інертна речовина, що не знає сплесків.

Виходжу в рушнику. Він усе ще тут. Сидить по-господарськи в кріслі, закинувши ногу на ногу. Він навіть порився в холодильнику і знайшов мою лазанью. Яка вражаюча нахабність.

Я чортівськи погана акторка зараз, тому доволі фальшиво дивуюся:

— Ти все ще тут?

— Ми ще не закінчили.

— Ти вчинив гидко.

Я переходжу з ним на ти. Події сьогоднішнього вечора вже давно не тягнуть на офіційне спілкування, а мій зовнішній вигляд і зовсім перекреслює субординацію між нами.

— Я допоміг не допустити ситуації, про яку ти б пошкодувала.

— Впевнений, що пошкодувала? У тебе все настільки погано?

Він встає і повільно підходить до мене. Моє серце мимоволі завмирає, я відчуваю тремтіння.

— Ти зі шкіри лізла, щоб довести мені, що чогось варта. Ти справді хочеш це зруйнувати так безглуздо?

— І чого ж я варта?

— Багато чого, Кетрін. Але ти повинна приборкати свої емоції, вони керують тобою. І просто зараз ти збиралася зробити велику помилку.

— Та не збиралася я тебе спокушати. Просто хотіла розізлити.

— Ти обрала не того, з ким можна грати в ці ігри, Кетрін.

— І що тепер? Ти збираєшся мені нарешті повідомити, що я звільнена, чи будеш і далі тягнути кота за хвіст?

— Чому ти вирішила, що звільнена?

— Хочеш сказати, після того, що сьогодні сталося, я все ще у твоєму штаті?

Він уважно дивиться на мене, а я завмираю в очікуванні відповіді, вона важлива для мене, і я навіть не намагаюся це приховати.

— Ти сама знаєш відповідь

— Ні, не знаю, скажи мені

— Я все ще тут, і я дав тобі шанс не зробити помилку. Питання, чи скористаєшся ти ним? Ти справді хочеш працювати зі мною? Ти ж розумієш, легко зі мною не буде

— Як ти вже зрозумів, зі мною теж  непросто. І моє питання очевидне. Навіщо тобі я?

— У нас була домовленість, Кетрін. Я визнаю твою заслугу в укладенні важливого для моєї компанії контракту. Ти отримуєш продовження свого трудового контракту на рік. Натомість я чекаю повної віддачі. Я хочу розуміти, що ми дійсно в одній команді.