6

І ось настає п’ятниця. Сьогодні я приходжу на роботу ще до восьмої. Порожній офіс зустрічає звичною тишею. Нервую, намагаюся зібрати докупи думки і ще раз прокрутити в голові майбутню розмову. За кілька хвилин за спиною лунають кроки.

Я обертаюся. Рауль стоїть біля входу, тримаючи в руках дві чашки кави. Розумний хлопець. Мимоволі усміхаюся його кмітливості. Саме в цей момент з’являється Коул. Він переводить погляд із Рауля на дві чашки в його руках і ледь помітно всміхається куточком губ. Шеф без зайвих слів забирає обидва стаканчики. З удаваною галантністю простягає один із них мені.

— Доброго ранку, Кетрін. Сподіваюся, ви вже розім’ялися? Прошу, ваша кава.

— Доброго ранку, Олександре. Як люб’язно з вашого боку.

Я повертаюся до хлопця й підморгую йому. Він ніяково усміхається.

— Дякую, Раулю.

Олександр говорить із показною ввічливістю:

— Нехай останній день у цій компанії буде для вас приємним.

Його глузлива усмішка неймовірно йому пасує і зовсім мене не зачіпає, швидше розпалює азарт.

— Боюся, доведеться розчарувати вас у ваших марних очікуваннях.

Коул злегка піднімає брову і серйозно каже:

— Я рідко помиляюся у своїх прогнозах, Кетрін. Виїжджаємо рівно о шостій. Будьте готові.

Він миттєво перемикається в діловий режим і впевненою ходою прямує до свого кабінету. Сьогодні на ньому темно-синій костюм  і, мушу визнати, сидить він на ньому ідеально.

До кінця дня ми більше не перетинаємося. Робота затягує, і час минає майже непомітно. Я впорядковую документи, ще раз переглядаю потрібні папери і, коли годинник наближається до шостої, вже спускаюся вниз. Рівно о призначеній годині я займаю місце на задньому сидінні розкішного автомобіля боса.

Усю дорогу ми їдемо мовчки. Я майже фізично відчуваю стіну між нами. Очевидно, для Олександра мій провал це справа вирішена, і подумки він уже давно зі мною попрощався.

Попереду миготять вогні «Плази». Я дивлюся на боса. Його погляд розфокусований,  навіть не помічає, що ми вже приїхали. Між бровами залягла складка, думки явно десь далеко.

Обмірковуєте, як підкорити цей нікчемний світ із його жалюгідними людішками, містере Коуле?  Цікаво, чи цей чоловік коли-небудь розмірковую про щось земне, без розрахунків та планів, без нескінченного моделювання майбутніх кроків. Майже машинально я торкаюся його руки, навіть не встигнувши усвідомити власний імпульс. Дотик діє миттєво: він ніби повертається з глибокого внутрішнього занурення й переводить на мене зосереджений погляд. У його обличчі на долю секунди щось змінюється, ледь помітний зсув емоції, настільки швидкий, що я не встигаю зрозуміти. Це роздратування, подив або просто короткий збій у звичному самоконтролі. Можливо, мені лише здалося. Перед зустріччю мої нерви й без того натягнуті, як струна.

— Ми на місці.

Я повертаюся до дверей, щоб вийти з машини, але чую його сталевий голос.

— Кетрін?

— Так.

— Який у вас план?

— О, вам усе ж цікаво? Я дотримаюся нашої домовленості. І зроблю все, щоб ви отримали цей контракт.

— Ви усміхаєтеся, як кіт, що з’їв канарку.

— Я не підведу вас, Олександре.

— Кетрін, ви впевнені, що ваші методи… суто ділові?

— Мене не дивує, що ви ставитеся до мене упереджено. Але ви дали мені шанс і я ним скористаюся.

Бос залишає мої слова без відповіді. Його водій чемно відчиняє двері, і я впевнено виходжу з машини.

Ми приїжджаємо до ресторану раніше містера Голдена. Коул відсуває для мене елегантний важкий стілець і вже за кілька секунд віддає вказівки вишколеному офіціантові. На нашому столі з’являється біле вино та легкі закуски.

Я досить голодна й дозволяю собі з’їсти кілька невеликих канапе з ніжним паштетом. Не хочеться, щоб під час ділової розмови мій шлунок зрадницьки бурчав.

Мій начальник п’є воду, лише раз поглянувши на годинник. Увесь цей час він ліниво розмірковує про французьку кухню й розповідає мені про витримку та букет вина, що стоїть на нашому столі. Як мило з його боку зійти до такої світської бесіди. Голден з’являється рівно о сьомій.

Перш ніж перейти до обговорення справ, містер Голден галантно цілує мені руку і просить, щоб я називала його Джорджем. Після привітання чоловіки досить швидко переходять до основної теми розмови.

З Олександром бізнесмен поводиться сухо й по-діловому. Він уважно вислуховує аргументи боса і дає досить гострі професійні коментарі. Із задоволенням слухаю їхню розмову, усвідомлюючи, який величезний досвід зараз отримую.

Попри серйозність переговорів, Джордж час від часу відволікається на мене. Він поводиться так, ніби зовсім не проти пофліртувати. Готова поклястися, що ці легкі паузи флірту бісять Коула. На його незворушному обличчі не здригається жоден м’яз, але я вже добре знаю свого боса і легко помічаю, як його дратує увага Голдена до мене. І, мушу визнати, це приносить мені легке, шипляче, мов бульбашки шампанського, задоволення. Тому трохи переграю і активно відповідаю на залицяння Джорджа. Він зовсім не цікавить мене як чоловік, але позлити Олександра для мене солодкий, маленький приз.

Час від часу я доповнюю слова свого шефа, але не кажу нічого справді важливого. Це лише деталі. Саме Коул тут головна скрипка, і в нього справді вражаючі навички ведення переговорів. Мушу визнати, він природжений стратег. І ось я чую ті самі слова, на які чекала весь вечір.

— Джордже, Вам потрібно ще переглянути кілька графіків. Кетрін, мені потрібна папка з підготовленими документами.

Ось і настав момент. Відчуваю, як серце на секунду пришвидшує хід. Або зараз, або ніколи.

— Так, звичайно.

Дістаю з портфеля червону папку і розгортаю її перед очима Голдена.  Відраховую рівно чотири секунди. Його погляд ковзає сторінкою, і на мить затримується. Лише на секунду. Потім він спокійно переводить очі на мене. Я невимушено заглядаю в документи. 

— Ой, перепрошую, здається, це зовсім не та папка. Одну хвилинку.

Вправно дістаю з портфеля ще одну, таку саму червону папку, відкриваю її і швидко пробігаю очима текст.