1

Повільно заходжу до спальні. Я повинна вигнати Ніка з ліжка. Хоча він доволі мальовничо виглядає оголеним на моїх шовкових простирадлах. Хто такий Нік? Нік мій улюблений бармен. Як він опинився в моєму ліжку? Та годі, дівчата, якби ви споглядали цю гарячу ситуацію моїми очима, ви б змогли зрозуміти й пробачити. Близько дев’яноста кілограмів розпусної досконалості у вигляді купи м’язів, химерних татуювань і до непристойності вродливого обличчя. Гарна, розпусна, вічно охоча машина сексу. Нічого серйозного між нами немає. Ми використовуємо одне одного без цензури, аморально і зовсім цього не приховуємо. У його особисте життя я не лізу, а він не втручається в моє. Жодних скандальних зобов’язань і інтриг.

Буджу Ніка і намагаюся вигнати його з ліжка, мені потрібно, щоб він забрався з моєї квартири, навіть якщо зараз шоста ранку. Він невдоволено бурчить спросоння. На мить згадую нашу бурхливу ніч, і тілом прокочується непрохана хвиля збудження. Спокусливо усміхаюся Ніку. Він уже готовий прийняти мене у свої гарячі обійми. Але я закушую губу і силоміць змушую себе перемкнутися в режим ділова Кетрін. Зеленoокий розуміє, що йому нічого не світить, але все одно доволі натхненно намагається переконати мене, що ранкова ерекція це подарунок небес. Та все марно. Уже біля дверей він спокусливо усміхається і притискає мене до стіни, пристрасно цілуючи в губи.

— Ти розбиваєш моє серце.

— У тебе немає серця, Нік.

Він задоволено сміється, спокусливо підморгує і йде до ліфта. Не хочу копатися у своїй голові, але я точно западаю на чоловіків, у яких замість серця шматок льоду.

Моє тіло справедливо мститься мені за безсонну бурхливу ніч. Голова гуде. Чортів ненаситний бармен.

Щойно я застрибую в таксі, як починається злива. Сіре небо щедро ділиться першим осіннім дощем, і я мимоволі відчуваю легкий смуток. Але я не дозволяю своїм емоціям узяти наді мною гору. Сьогодні мій перший робочий день у новій компанії. Ми під’їжджаємо до дзеркального хмарочоса, і з хвилину я вирішую, що ж робити. Дощ навіть не думає припинятися. Чорт із ним. Як гончак, що заганяє лисицю, кидаюся до розкішних сяючих дверей бізнес-центру. Моя далеко не граційна хода навряд чи зараз нагадує про те, що більшу частину своєї юності я займалася танцями.

Заходжу у відчинені двері ліфта, натискаю на тридцять другий поверх. Мої пальці торкаються чужої руки, ми одночасно нажимаємо одну й ту саму конопку. Піднімаю очі. Це чоловік, він чемно усміхається і байдуже відводить погляд. На його ідеальному смаглявому обличчі маска повної зосередженості. Я рідко не справляю враження на чоловіка, який стоїть усього за тридцять сантиметрів від мого тіла, але після дощу гарно виглядати здатні лише акторки у дурних романтичних фільмах. Мій мозок гарячково працює, намагаючись оцінити шкоду від дощу. Переводжу погляд на відполіровану сталеву панель ліфта і ловлю своє відображення. Виглядаю як бродяжка. Хочу поправити волосся, але це остаточно видасть усю плачевність мого стану. На мить знову ловлю точений профіль у відображенні, і тут мене наче струмом б’є. Я впізнаю його. Рівно два місяці тому ми зустрічалися в чоловічій вбиральні, я намагалася спокусити свого вже колишнього шефа у нього на очах.

Неочікуваний попутник відчуває пронизливий погляд і нарешті звертає на мене увагу. Він хмуриться і дивиться уважніше, у блакитних очах спалахує іскра впізнавання. Його не збивають з пантелику мій діловий сірий костюм і мокре волосся, він упізнав мене. Можу констатувати, що у мого старого знайомого з пам’яттю все гаразд. Він іронічно примружує очі і вдоволено усміхається. Він явно збирається сказати щось гидке. І тут я роблю те, що змушує навіть мене саму визнати, що зі мною щось не так. Я починаю співати. Ні, вам не потрібно перечитувати попереднє речення. Дивлюся в огидно яскраві блакитні очі і наспівую якусь дурницю, почуту сьогодні в таксі. Я все ще болісно переживаю свій відвертий провал і не збираюся вислуховувати його їдкі жарти. Він навіть не намагається приховати, що приголомшений. Ще б пак, я перевершила саму себе. Піднімає брову, не зводячи з мене глузливого погляду, на губах, звісно, бездоганна фірмова усмішка. Мені хочеться розсміятися від безглуздості ситуації, але я так само багатозначно піднімаю брову у стилі «відчепися» і продовжую співати, мов божевільна. Чому я взагалі запам’ятала слова цієї дурної пісні? У його очах читаю свій остаточний діагноз.

І ось те, що робить цей день абсолютно провальним. Наш ліфт зупиняється, і ми обоє виходимо на тридцять другому поверсі. Увесь поверх належить Коул Інкорпорейтед, а це означає, що ми працюємо в одній компанії. Бінго.

Мій старий знайомий іде діловою впевненою ходою. Треба віддати йому належне, він навіть не обертається. Як пильний сокіл стежу за його рухом. До останнього не втрачаю надії, що він зверне у бік фінансового відділу або до юридичного департаменту. Нищівне й безжальне, мов хвиля цунамі, розчарування накриває мене своєю силою. Перед очима підступно поблискує відполірована до блиску табличка на дверях. Саме за цими дверима і ховається його строгий сірий костюм. А я, наче на повторі, вкотре перечитую свій вирок. Олександр Коул, генеральний директор Коул Інкорпорейтед.

Чудовий початок кар’єри на новому місці, Кетрін. Сьогодні мій перший робочий день як його особистої помічниці.