Розділ 15: Секрети, які неможливо приховати

​Коли за сімейним лікарем зачинилися двері, а Максим, вирішив забрати Матвія та Данила на другий поверх, щоб дати жінкам простір, у вітальні запала оглушлива тиша.

​Оля сиділа на дивані, затиснувши в долонях чашку вже холодного трав'яного чаю. Її пальці злегка тремтіли. Усередині неї все перевернулося: новина про вагітності ділила її життя на «до» і «після», але найстрашнішим було те, що дитина мала належати чоловіку, з яким вона розірвала всі стосунки тиждень тому через брехню та маніпуляції.

​Анна спустилася навколішки біля дивана, обережно накрила своєю долонею тремтячі руки подруги і пильно зазирнула їй у вічі.

​— Олю... — тихо й м'яко почала Аня. — Ти ж розійшлася з ним тиждень тому. Не просто посварилася. І ти мені досі не розповіла, чому. А тепер з'ясовується це...

​Оля гірко посміхнулася, дивлячись на порожню стіну перед собою. Вона розуміла, що приховувати далі не має жодного сенсу. Раніше це була її особиста гордість і її розбите серце. Тепер усе стало набагато складнішим.

​— Тому що я дізналася, Аню, як усе починалося насправді, — голос Олі звучав тихо, але в ньому чітко чувся металевий дзенькіт розбитої довіри.

​Оля розповіла все. Про ту зустріч у ресторані з Діаною Романовською. Про колишню бізнес-партнерку Артура, яка безжально відкрила їй очі на всю «багатоходівку».

​Вона по черзі виклала подрузі кожну деталі: як служба безпеки «Z-Holdings» заздалегідь вивчила її досьє; як Артур навмисно підлаштував ту зустріч у барі в день переїзду; як ті злощасні документи з офшорами були спеціально підкинуті на стіл Максиму, щоб змусити її саму принести їх як «зброю».

​— Він грав зі мною від початку й до кінця, Аню, — у голосі Олі вперше за весь час пробилися сльози, які вона так ретельно намагалася стримувати. — Для нього я була просто ідеальною мішенню. Зручним пішаком, який допоміг йому без суду і пилу отримати 50% тендеру твого чоловіка. Навіть коли він казав, що закохався... я вже не знаю, де була правда, а де черговий розрахунок занадто розумного стратега.

​Анна слухала, затамувавши подих. На її обличчі змінювалися емоції — від глибокого шоку до дикої, неприхованої люті. Коли Оля закінчила розповідь, Аня різко стиснула зуби і вдарила кулаком по диванній подушці.

​— Подонок... — прошепотіла Аня, і в її голосі звучав справжній материнський та подружий гнів. — Я думала, він хоч трохи змінився заради тебе! Яка ж класична, цинічна сволота!

​— І тепер... — Оля повільно опустила вільну руку на свій ще абсолютно плаский живіт, відчуваючи, яксередині все стискається від паніки, — тепер я ношу під серцем дитину від чоловіка, який побудував наше кохання на брехні й маніпуляціях. Як я можу йому сказати? І головне — навіщо? Щоб він знову спробував усе контролювати?

​Аня підвелася з підлоги, сіла поруч із Олею і міцно, по-сестринськи притиснула її до себе, даючи можливість виплакати хоча б частину того болю, який накопичився за цей тиждень.

​— Слухай мене уважно, — твердо і невідмовно сказала Анна, дивлячись Олі просто в очі. — Те, що він зробив на початку — це низько і підло. За це він ще обов'язково отримає від нас обох, і Максим йому теж устромить палицю в колеса, коли дізнається. Але...

​Аня зробила коротку паузу, даючи слова Олі впасти на правильний ґрунт.

​— Але дитина тут ні до чого, Олю. І Артур має право знати, що стане батьком. Хочеш ти цього чи ні, але ти не зможеш вічно ховати від нього малюка. Рано чи пізно він дізнається. І тоді буде набагато гірше, якщо він дізнається про це від когось іншого, а не від тебе. Ти ж сама знаєш мою історію з близнюками та Максимом.

​Оля заплющила очі, закинувши голову назад. Вона знала, що Аня має рацію. Зарецький був акулою, яка ніколи не прощає, коли від неї приховують щось настільки важливе. Якщо він дізнається про дитину постфактум, війна між ними спалахує з такою силою, перед якою бліднутимуть усі попередні корпоративні бійки.

​— І що мені робити? — безпорадно запитала Оля, дивлячись на подругу.

​У цей момент двері вітальні прочинилися, і в кімнату тихо зазирнув Максим. Його обличчя було напрочуд серйозним. Він явно чув останню частину їхньої розмови, стоячи на сходах.

​— Що робити? — спокійно промовив Воронцов, підходячи ближче і засунувши руки в кишені брюк. — Телефонувати цьому маніпулятору і запрошувати на серйозну розмову. Тому що тепер, Олю, правила нашої гри диктуєш не ти і не він. Їх диктує новий член твоєї родини.