Розділ 13: Холодна помста

​Залишок дня Оля провела як ідеально налагоджений механізм. Вона повернулася в офіс, провела три наради, затвердила фінансовий план на наступний квартал і не зробила жодної помилки в цифрах. Вона виглядала як завжди: бездоганна укладка, холоднокровний погляд, ідеальна постава. Ніхто з підлеглих навіть не запідозрив, що всередині цієї залізної леді зараз вирує справжнє пекло.

​Її телефон мовчав, бо вона перевела його в режим польоту. Вона знала, що Зарецький шукатиме її. Він не звик, щоб його ігнорували, тим більше після того, як вони нібито підписали свою особисту «мирову».

​Лише о сьомій вечора, коли офіс спорожнів, Оля вимкнула авіарежим. На екрані миттєво висвітилося п'ятнадцять пропущених від Артура і кілька повідомлень, тон яких змінювався від легкої іронії до відвертого роздратування:

«Олю, ти де?»

«Твоя секретарка каже, що ти на нарадах. Набери мене.»

«Ольго Вікторівно, моя терпеливість закінчується. Я чекаю.»

​Оля гірко усміхнулася, дивлячись на екран. «Твоя терпеливість, Зарецький? Ти ще навіть не знаєш, що таке справжнє випробування».

​Вона не стала йому відписувати. Замість цього вона дістала з сумочки чорну пластикову ключ-карту — перепустку до його пентхауса, яку він із такою самовпевненою посмішкою дав їй лише два дні тому, заявивши, що її місце там.

​Оля припаркувала своє авто біля його елітного житлового комплексу близько дев'ятої вечора. Охорона, яка вже знала її в обличчя, мовчки пропустила її до ліфта.

​Коли вона приклала картку до замка і важкі двері пентхауса безшумно відчинилися, Оля на секунду завмерла, збираючи всю свою волю в кулак.

​У квартирі горіло приглушене світло. З вітальні долинав тихий джаз і звук скла, що стикається з льодом. Артур був удома.

​Він стояв біля барної стійки, наливаючи собі віскі. На ньому були темні штани і чорна сорочка, верхні ґудзики якої були розстебнуті. Почувши звук дверей, він обернувся. Його обличчя, ще секунду тому напружене і похмуре, миттєво змінилося. В очах спалахнуло полегшення, змішане з роздратуванням.

​— Ти вирішила пограти на моїх нервах, Олю? — він поставив склянку на стійку і рушив їй назустріч, маючи намір обійняти. — Я мало не розніс твій офіс, коли ти перестала відповідати.

​Але Оля зробила крок назад, зупиняючи його на відстані витягнутої руки. Її погляд був таким крижаним, що Артур завмер на місці, миттєво відчувши зміну атмосфери. Він був хижаком і одразу зрозумів: щось пішло дуже не так.

​— Не торкайся мене, Артуре, — її голос пролунав тихо, але з такою сталевою твердістю, що він міг би різати скло.

​Артур нахмурився. Він опустив руки і повільно засунув їх у кишені брюк, уважно вивчаючи її обличчя.

​— Що сталося? Воронцов знову щось утнув? Чи хтось із моїх юристів...

— Воронцов тут ні до чого, — різко перебила його Оля. Вона граційно зняла своє пальто і кинула його на крісло, залишаючись у строгому діловому костюмі. Вона не виглядала як жертва. Вона виглядала як прокурор на судовому засіданні.

​Вона підійшла до барної стійки, налила собі води з графина і повернулася до нього, спираючись стегном об мармурову поверхню.

​— Я сьогодні мала дуже цікаву зустріч за обідом. З жінкою на ім'я Діана Романовська. Знайоме прізвище, чи мені нагадати деталі ваших корпоративних і не тільки злиттів?

​Обличчя Зарецького ледь помітно скам'яніло. Усього на частку секунди, але Оля навчилася читати його реакції. Цього було достатньо. Її серце пропустило болісний удар, але вона не дозволила собі показати жодної емоції.

​— Діана — це моє минуле. І вона любить пхати свого носа туди, куди не слід, — спокійно, але з ноткою небезпеки в голосі відповів Артур. Він зробив крок до Олі. — Що вона тобі наговорила?

​— О, нічого особливого. Просто розповіла мені детальну історію про те, як геніально працює служба безпеки «Z-Holdings», — Оля іронічно посміхнулася, але в її очах не було й тіні веселощів. — Як ви збирали досьє на оточення Максима. Як ти знав, у який бар я піду. Як ти спеціально підкинув Максиму ту флешку з офшорами, знаючи мій характер і те, що я неодмінно спробую використати її проти тебе.

​Оля відставила склянку з водою, і дзенькіт скла в тиші квартири пролунав як постріл.

​— Геніальний план, Артуре. Справді. Змусити мене відчути себе переможницею, дозволити мені думати, що я притиснула тебе до стіни і змусила підписати мирову... А насправді ти просто маніпулював мною з першої секунди, щоб отримати 50% тендеру без судів і затяжних війн. А я була приємним бонусом. Трофеєм, який сам стрибнув тобі в ліжко.

​Артур стояв нерухомо. Його темні очі були прикуті до її обличчя. Він не став виправдовуватися, не став кричати, що Діана бреше, і саме ця тиша була для Олі найгіршим підтвердженням.

​Він повільно видихнув і закрив очі на секунду, ніби приймаючи удар.

​— Так. Спочатку це був план, — його голос звучав низько й глухо. Він відкрив очі і подивився на неї з такою відчайдушною чесністю, якої вона ніколи в ньому не бачила. — Мої аналітики дійсно вказали на тебе як на найшвидший шлях до Воронцова. Я прийшов у той бар, знаючи, хто ти така.

​Оля відчула, як до горла підкочується нудота, але лише сильніше стиснула кулаки.

​— Але все змінилося, Олю, — Артур різко скоротив відстань між ними, вхопивши її за плечі, незважаючи на її спроби відсторонитися. Його пальці вп'ялися в тканину її піджака. — Усе змінилося тієї ж миті, коли ти подивилася на мене в тому барі. Коли ти почала зі мною грати. Ти не була пішаком! Ти рознесла мої плани на шматки!

​— Не смій брехати мені! — просичала Оля, намагаючись вирватися, але він тримав міцно.

​— Я не брешу! — його голос зірвався на рик. — Так, я підкинув ту флешку, щоб мати привід для переговорів! Але я віддав Воронцову половину прибутку не через стратегію, Олю! Я зробив це, бо не міг дивитися, як ти розриваєшся між мною і своєю подругою! Я відмовився від своїх грошей і принципів заради тебе, чорт забирай!

​Він важко дихав, дивлячись їй в очі, шукаючи там хоч краплю розуміння. Але Оля дивилася на нього з абсолютною, мертвотною холоднечею. Вона нарешті різко штовхнула його в груди, і цього разу він відступив, дозволивши їй звільнитися.