Розділ 12: Отрута в кришталевому келиху

Через тиждень ​Офіційне підписання договору між «Vorontsov Group» та «Z-Holdings» пройшло з помпою, достойною перших шпальт бізнес-видань. Юристи обох сторін потиснули одне одному руки, Максим та Артур обмінялися холодними, але поважними кивками, а преса отримала новину про «безпрецедентне злиття активів».

​Наступні кілька тижнів для Олі нагадували ідеально зрежисований фільм. Артур виявився не лише безжальним бізнесменом, а й чоловіком, який вмів заповнювати собою весь простір. Він надсилав їй каву прямо на робоче місце, забирав її вечорами на своєму позашляховику, і їхні ночі були наповнені тією самою дикою, ненаситною пристрастю. Здавалося, що війна справді закінчилася, і вона нарешті може видихнути.

​У четвер вдень Оля сиділа за столиком у ресторані готелю «InterContinental», потягуючи мінеральну воду. Вона чекала на зустріч із підрядниками для нового проєкту. Артур мав приєднатися до неї за пів години, щоб разом пообідати. Вона дивилася у вікно, і на її губах грала легка, розслаблена напівусмішка.

​Але ідеальний штиль завжди буває перед найстрашнішим штормом.

​— Ольга Вікторівна? — пролунав над її столиком приємний, але злегка розтягнутий жіночий голос із легким металевим відтінком.

​Оля підняла погляд. Перед нею стояла жінка років двадцять дев'ять, неймовірно ефектна: ідеальне каре темного волосся, червона помада і білосніжний костюм від Chanel, який сидів так, ніби був зшитий спеціально для неї в Парижі. В її очах світилася та сама хижа впевненість, яку Оля звикла бачити в дзеркалі.

​— Ми знайомі? — Оля миттєво ввімкнула свій холодний, діловий тон, не пропонуючи жінці сісти.

​— Особисто — ні. Але в нас є дещо... точніше, дехто спільний, — жінка граційно, без запрошення, опустилася на стілець навпроти Олі і поклала на стіл клатч. — Мене звати Діана. Діана Романовська.

​Оля ледь помітно напружилася. Вона чула це прізвище. Романовська була не просто світською левицею — вона була колишнім бізнес-партнером Артура на самому початку його кар'єри. І, якщо вірити корпоративним пліткам, їх пов'язували не лише контракти.

​— Чим можу допомогти, Діано? — Оля схрестила руки на грудях, її обличчя перетворилося на ідеальну, непроникну маску. — Якщо ви щодо інвестицій, то мій графік зустрічей узгоджується через секретаря.

​— О, залиште цей корпоративний снобізм для підлеглих Максима Воронцова, — Діана м'яко, але отруйно посміхнулася. Вона жестом зупинила офіціанта і замовила собі еспресо. — Я тут не заради бізнесу. Я тут заради жіночої солідарності. Виглядаєте ви розумною жінкою, Олю. Тому мені навіть трохи шкода дивитися, як Артур розігрує вас, мов по нотах.

​Оля відчула, як усередині неприємно похололо, але зовні вона лише злегка вигнула брову, демонструючи абсолютну байдужість.

​— Якщо ви прийшли розповідати мені казки про те, який Зарецький поганий чоловік, то ви запізнилися. Я в курсі його методів. І мене вони цілком влаштовують.

​— Його методи? — Діана тихо розсміялася. Вона нахилилася трохи ближче. — Олю, ви справді вірите в казки? Вірите в цю «випадкову» іскру в напівтемному барі? У те, що безжальний Артур Зарецький просто підійшов до незнайомки, а потім раптом, заради великого кохання, віддав половину мільйонного тендеру її другові?

​Оля мовчала, але її пальці під столом міцно стиснули шовкову тканину штанів.

​Діана зробила коротку паузу, насолоджуючись ефектом, і завдала удару:

​— Артур нічого не робить випадково. За два тижні до вашої зустрічі в барі його служба безпеки зібрала повне досьє на найближче оточення Воронцова. І ви, Олю, були визначені як ідеальна мішень. Він знав, у якому барі ви святкуватимете переїзд вашої подруги Анни. Він знав, яку каву ви п'єте і які парфуми носите. Ви були не "випадковою незнайомкою", ви були планом «Б» на випадок, якщо юридична атака на Максима провалиться.

​— Це маячня, — Оля вимовила це рівно, але серце вже почало битися з перебоями. — Він не міг знати, що я принесу ту флешку...

​— Флешку? — Діана відкинулася на спинку стільця, її очі заблищали від відвертого тріумфу. — Офшорні документи, які ви «випадково» побачили на столі у Воронцова? Олю, ви геніальний фінансист, але тут ви сліпі. Артур сам через своїх людей підкинув ці документи Максиму. Він знав, що ви їх побачите. Він знав, що ваша гордість змусить вас прийти до нього і кинути йому виклик.

​Діана взяла чашку еспресо, яку щойно приніс офіціант, зробила елегантний ковток і завершила свою партію:

​— Він просто дозволив вам думати, що це ви його притиснули. Дозволив вам відчути себе переможницею, щоб ви самі принесли йому Воронцова на блюдечку. Артур завжди отримує те, що хоче. І 50 на 50 — це краще, ніж роками судитися з адвокатами Максима. А ви... ви були просто дуже красивим і приємним бонусом у цій багатоходівці.

​Оля сиділа непорушно. Усередині неї розверзалася прірва. Усі деталі — його слова «я занадто добре вивчив тебе», те, як легко він здався, його несподівана поступливість — тепер складалися в абсолютно іншу, жахливу картину. Вона була не рівноцінним партнером, не жінкою, яка змусила акулу зупинитися. Вона була просто пішаком, якого геніально розіграли на корпоративній дошці.

​Але Оля була не з тих, хто плаче перед ворогами. Вона повільно взяла свій стакан із водою, зробила ковток і подивилася на Діану з таким льодяним презирством, що та мимоволі напружилася.

​— Дякую за зворушливу історію, Діано. Це звучить як сценарій для дешевого детективу, — Оля граційно підвелася, кинувши на стіл купюру за воду. — Але знаєте, що відрізняє мене від вас? Ви прийшли сюди, бо ви — його минуле, яке він давно викинув на смітник. А я — його сьогодення. І якщо Артур справді організував таку геніальну виставу лише заради того, щоб опинитися в моєму ліжку... що ж, це лише підтверджує, що я коштую набагато дорожче, ніж ви.

​Оля розвернулася і, карбуючи крок ідеальними підборами, попрямувала до виходу з ресторану, залишаючи шоковану Діану наодинці з її еспресо.