Розділ 11: Угода з дияволом і одна горда жінка

​Голос секретарки Ліди по селектору в лаунж-зоні пролунав як вирок. Оля повільно підвелася з дивана. Аня, яка чудово зрозуміла, що саме зараз відбувається за зачиненими дверима кабінету її чоловіка, співчутливо, але з ледь помітною усмішкою стиснула її руку.

​— Іди, — тихо сказала Анна. — І пам'ятай: якщо він почне кричати, нагадай йому, що він теж спав на дивані, коли ми тільки познайомилися.

​Оля глибоко вдихнула, розправила плечі, натягнула на обличчя свою найкращу, непробивну корпоративну маску і попрямувала до кабінету.

​Коли вона відчинила масивні двері, атмосфера всередині нагадувала епіцентр ядерного вибуху за секунду до детонації. Максим стояв, спершись обома руками на стіл, блідий від гніву. Його очі метали блискавки. Артур, навпаки, розслаблено стояв біля панорамного вікна, засунувши руки в кишені, але щойно Оля переступила поріг, уся його увага миттєво перемкнулася на неї. У його погляді не було страху перед викриттям — лише абсолютна, непохитна гордість за те, що ця жінка належить йому.

​— Викликав, Максиме Олександровичу? — спокійно, ідеально рівним тоном запитала Оля, зупинившись посеред кабінету.

​— Олю... — Максим важко видихнув, намагаючись опанувати себе. Він вказав рукою на Зарецького. — Цей... самовпевнений виродок щойно заявив, що між вами щось є. І що саме через це він приніс мені мирову угоду. Скажи мені, що він бреше. Скажи, що це його чергова брудна гра, щоб вибити мене з колії.

​Оля не відвела погляду. Вона дивилася прямо на Максима, чоловіка своєї найкращої подруги, який завжди ставився до неї як до молодшої сестри.

​— Він не бреше, Максиме, — чітко й голосно відповіла вона.

​Воронцов відхитнувся, ніби отримав фізичний удар. Він закрив очі рукою, глухо вилаявся, а потім різко вдарив кулаком по столу.

​— Олю, ти з глузду з'їхала?! — сказав Максим — Ти хоч розумієш, хто він такий?! Він хижак! Він розірве тебе, коли ти перестанеш бути йому корисною! Він використовує тебе, щоб підібратися до мене, до моєї сім'ї, до нашого...

​— Обережніше зі словами, Воронцов, — голос Артура розрізав повітря, як лезо бритви. Він зробив крок від вікна, миттєво втративши всю свою розслабленість. Його очі потемніли, а щелепа напружилася. — Ти можеш відставати своїх підлеглих, але не Олю.

​— А то що?! — Максим хижо розвернувся до нього. — Подаси на мене в суд?

​— Ні. Просто переламаю тобі щелепу прямо в твоєму ж кабінеті, — абсолютно серйозно відповів Зарецький, роблячи ще один крок уперед.

​— Досить! Обидва! — голос Олі пролунав різко, як постріл. Вона підняла руку, зупиняючи їх.

​Оля повернулася до Максима. Її погляд був жорстким і впевненим.

— Максиме, ти мене знаєш. Ти знаєш, що я нікому не дозволяю себе використовувати. Якби він хотів підібратися до тебе через мене, він би не відмовлявся від своїх позовів. У нього була виграшна позиція. Його юристи знайшли дірку у вашому захисті, він міг забрати цей тендер до кінця тижня і залишити компанію з мільйонними збитками.

​Оля підійшла до столу, поклала руку на роздрукований договір і постукала по ньому витонченим манікюром.

​— Але він цього не зробив. Він приніс тобі мирову. 50 на 50. Чесне партнерство. І зробив він це не тому, що злякався тебе, а тому, що знає: якби він знищив твій бізнес, я б ніколи в житті більше з ним не заговорила. Тож перестань поводитися як ображений хлопчисько і подивися на цифри.

​У кабінеті запала важка, дзвінка тиша.

​Максим переводив погляд з Олі на договір, а потім на Зарецького. Він знав Олю як блискучого стратега і жінку з крижаним розумом. І зараз вона захищала свого найлютішого ворога з такою пристрастю, якої він у ній ніколи не бачив.

​Артур стояв позаду неї і мовчав. Але в його очах, спрямованих на Олю, було стільки відвертого, майже небезпечного захоплення, що Максиму раптом усе стало кристально ясно. Це не була гра. Цей безжальний акула ринку дійсно потрапив на гачок.

​Воронцов повільно опустився в крісло, провів рукою по обличчю, ніби змиваючи залишки гніву, і нарешті взяв ручку.

​— Якщо в цьому договорі є хоч одна прихована кома на твою користь, Зарецький... — похмуро промовив Максим, відкриваючи останню сторінку.

​— Там усе чисто, — спокійно відповів Артур, підходячи ближче і стаючи поруч з Олею. Їхні плечі ледь торкнулися, і цей непомітний жест сказав Максиму більше, ніж будь-які слова.

​Максим швидко пробігся очима по юридичних формулюваннях, його лице поступово розслаблялося. Це дійсно був ідеальний компроміс. Він поставив свій розмашистий підпис на обох примірниках, кинув ручку на стіл і підвів на них погляд.

​— Ми підпишемо офіційні папери з юристами через тиждень, — Максим відсунув один примірник до Артура. А потім його голос став небезпечно тихим, як у справжнього голови сім'ї: — Але запам'ятай одне, Зарецький. Вона для моєї дружини — сім'я. Якщо ти образиш її, якщо ти зробиш їй боляче... я не просто заберу в тебе тендер. Я зрівняю твою компанію із землею.

​Артур забрав свій примірник договору. Куточки його губ знову поповзли вгору в тій самій фірмовій нахабній усмішці, але дивився він при цьому на Олю.

​— Не хвилюйся, Максиме. Якщо я колись зроблю їй боляче, вона сама закопає мене раніше, ніж ти встигнеш викликати своїх адвокатів.

​Оля пирхнула, намагаючись приховати усмішку, і згідно кивнула Максиму:

— Він має рацію. У мене є бейсбольна бита і флешка з його офшорами.

​Максим вперше за цей ранок щиро, хоч і трохи втомлено, розсміявся.

​Вони вийшли з офісу «Vorontsov Group» разом. Оля йшла по мармуровій підлозі холу, відчуваючи, як з її плечей впала остання тонна напруги. Усе вирішилося. Вони змогли зупинити війну, і вона більше не мала ні від кого ховатися.

​Щойно двері швидкісного ліфта закрилися, відрізаючи їх від решти світу, Артур різко притиснув Олю до дзеркальної стіни. Договір на мільйони доларів недбало полетів кудись на підлогу.

​Він упився в її губи з такою жагою, ніби не бачив її місяцями. Це був поцілунок переможців. Поцілунок двох людей, які щойно зламали систему і переписали правила гри під себе. Оля запустила пальці в його волосся, відповідаючи з не меншою пристрастю, відчуваючи знайомий аромат тютюну та деревного парфуму.