Розділ 9: Хід білими

​Залишок дня пройшов для Олі як у тумані. Розмова з Анною дала їй той необхідний внутрішній спокій, якого бракувало. Вона більше не відчувала себе зрадницею. Тепер вона відчувала себе жінкою, яка опинилася в епіцентрі урагану, але має повне право насолоджуватися цим вітром.

​О сьомій вечора вона повернулася до своєї квартири. Прийняла гарячий душ, змила з себе залишки робочої напруги і, одягнувши улюблений шовковий халат, налила собі келих білого сухого вина.

​Вона сіла на той самий диван, де ще вчора вночі розгорталася їхня битва із Зарецьким, і подивилася на телефон, що лежав на журнальному столику.

​Артур обіцяв зателефонувати. І Оля брехала б сама собі, якби сказала, що не чекає на цей дзвінок.

​Телефон ожив рівно о 20:00. Ніби Зарецький спеціально сидів із секундоміром, щоб підкреслити свою пунктуальність. На екрані висвітився невідомий номер.

​Оля не стала хапати слухавку одразу. Вона зробила повільний ковток вина, порахувала до трьох і лише тоді натиснула на прийняття виклику, включивши свій фірмовий, прохолодний тон:

​— Слухаю.

​— Сподіваюся, ти не змінила замки за ті пів дня, що ми не бачилися, Ольго Вікторівно, — його оксамитовий, злегка втомлений голос пролунав у динаміку так близько, що по спині Олі миттєво пробігли мурашки.

​— Замки ті самі, але тепер у мене є бейсбольна бита біля вхідних дверей. Про всяк випадок, якщо деякі генеральні директори забудуть, як користуватися дзвінком.

​Артур тихо розсміялася на тому кінці дроту. Від цього звуку Олі стало непристойно тепло.

​— Жорстоко. Але я телефоную з мирною метою, — його тон став трохи серйознішим, хоча хитра усмішка все ще вгадувалася в інтонаціях. — Я виконав свою частину нашої... нічної угоди. Позови призупинені. Воронцов зараз, напевно, ламає голову над тим, що за чортівня відбувається, але він має два тижні спокою.

​— Я вже чула, — Оля провела пальцем по обідку келиха. — Аня сказала, що Максим у шоці. Ти дійсно відступив?

​— Я взяв тактичну паузу, кошеня, — виправив він її, і від цього звертання Оля мимоволі закотила очі, хоча щоки зрадницьки спалахнули. — Я ж казав, що заради тебе готовий переглянути правила гри. Але тепер твоя черга.

​— Моя черга робити що? — вона напружилася, відчуваючи підступ.

​— Вийти зі своєї фортеці і спуститися вниз. Я стою під твоїм будинком.

​Оля різко підвелася з дивана, мало не розливши вино, і підбігла до панорамного вікна. На вулиці, прямо біля входу в її елітний житловий комплекс, стояв знайомий чорний позашляховик. А поруч із ним, спершись на дверцята і дивлячись прямо на її вікна на сьомому поверсі, стояв Артур. Він притискав телефон до вуха і ледь помітно посміхався, ніби відчував її погляд.

​— Зарецький, ти знущаєшся? — видихнула вона, відчуваючи, як серце знову пускається в галоп. — Я в піжамі і з келихом вина! Я нікуди не поїду!

​— Тобі не треба нікуди їхати, — спокійно відповів він. — Я просто хочу тебе побачити. Спускайся, Олю. Або клянусь, я знову зламаю твої двері, і цього разу бейсбольна бита тобі не допоможе. Даю тобі п'ять хвилин.

​Виклик завершився. Оля дивилася на темний екран телефону, потім на чоловіка внизу, і відчувала, що остаточно втрачає контроль над своїм життям. Але, що найдивніше, їй це починало шалено подобатися 

​Оля кинула телефон на диван і хапливо провела долонями по обличчю, намагаючись опанувати себе.

​«П'ять хвилин, Зарецький? Ти серйозно?» — подумки обурилася вона, але її ноги вже самі несли її до гардеробної.

​Знімати шовковий халат і перевдягатися у щось складне не було ані часу, ані бажання. Вона скинула халат, влізла в об'ємний, затишний молочно-білий кашеміровий светр, затишні джинси та швидконогі лофери. Швидко розчесала волосся, провела по губах зволожуючим бальзамом і, накинувши на плечі темно-бежеве пальто, схопила ключі.

​Дзеркало в передпокої відбило жінку, чиї щоки палали легким рум'янцем, а очі горіли тим самим неоновим азартом. Вона виглядала не як корпоративний воїн, а як жінка, яка йде на таємне, небезпечне і безумно звабливе побачення.

​Швидкісний ліфт за лічені секунди завіз її на перший поверх. Вона ступила крізь скляні двері під'їзду у прохолодне вечірнє повітря.

​Артур усе ще стояв біля свого позашляховика. У напівтемряві вулиці, під жовтим світлом ліхтарів, він виглядав білою вороною серед буденного міста: у темному пальті поверх розстебнутої сорочки, з ледь помітною втомою в куточках очей, але з тією ж непохитною, хижою виправкою. У його руках жевріла тонка сигарета, випускаючи в прохолодне повітря сизий шлейф тютюнового диму.

​Побачивши її, він викинув сигарету в урну й ступив крізь напівтемряву їй назустріч.

​— Помилка на сорок секунд, Ольго Вікторівно, — його голос пролунав оксамитово й тихо. — Але заради такого вигляду я готовий почекати й довше.

​Оля зупинилася за крок від нього, згорнувши руки на грудях і трохи закинувши голову, щоб дивитися йому прямо в очі.

​— Ти взагалі колись спиш, Зарецький? Чи твій бізнес тримається виключно на адреналіні, нічних поїздках і шпигунстві під моїми вікнами?

​— Мій бізнес тримається на розрахунку, — Артур повільно простягнув руку, і його пальці, прохолодні від осіннього вітру, торкнулися її підборіддя, піднімаючи його ще вище. Його погляд ковзнув по її обличчю з майже відчутною вагою. — Але останні кілька днів мій розрахунок дав збій. І винна в цьому одна занадто розумна і занадто небезпечна жінка.

​— Ти сам прийшов у мій басейн із акулами, Артуре, — її голос втратив холодність, перетворившись на тихий шепіт. — А тепер скаржишся, що вода занадто солона?

​— Я не скаржуся. Я просто прийшов забрати свою нагороду за тимчасове перемир'я з Воронцовим.

​Перш ніж Оля встигла щось заперечити, Артур обережно, але владно притягнув її до себе за талію. Його пальці пірнули під її пальто, намацавши м'яку тканину светра. Він наклонився і накрив її губи поцілунком.

​Цей поцілунок відрізнявся від усього, що було між ними раніше. У ньому не було люті, бійки за контроль чи намагання щось довести. Він був повільним, глибоким, зі смаком нічного прохолодного повітря й легким присмаком дорогих сигарет. Оля заплющила очі, здригнувшись від хвилі тепла, яка миттєво розлилася по тілу, і проти своєї волі обійняла його за шию, відповідаючи на цей жест.