Розділ 8: Зізнання найкращій подрузі

​Сонце заливало спальню м'яким, теплим світлом суботнього ранку. Оля розплющила очі й одразу відчула порожнечу на іншій половині ліжка. Простирадла ще зберігали його запах — той самий терпкий мікс дорогого тютюну та парфумів, але самого Артура вже не було.

​На тумбочці біля ліжка стояла свіжозварена чашка чорної кави, а під нею лежав папірець із його недбалим почерком:

«Змушений рятувати свій бізнес від твого гніву. Чекай на вечірній дзвінок, кошеня».

​Оля закотила очі, хоча на губах сама собою з'явилася посмішка. «Кошеня»! Цей нахаба дійсно був неперевершеним. Але разом із приємним післясмаком ночі на неї навалився холодний тягар реальності. Вона спала з головним ворогом чоловіка своєї найкращої подруги. Ба більше — вона приховала від Ані те, що цей ворог знає про них усе, а тепер іще й готується до якихось маневрів.

​Зберігати цю таємницю далі було рівносильно сидінню на пороховій бочці.

​За кілька годин Оля сиділа за столиком затишної кав'ярні на Подолі, чекаючи на Анну. Осіннє повітря вже трохи прохолодило місто, але на терасі було затишно завдяки обігрівачам.

​Аня з'явилася за десять хвилин — сяюча, в стильному бежевому тренчі, з тим легким і щасливим виразом обличчя, який буває лише у жінки, що нарешті знайшла свій спокій. Вона обняла Олю, замовляла собі лате і відразу перейшла до справ.

​— Олю, ти виглядаєш трохи з блідим лицем. Все гаразд? Ти знову працювала усю ніч над своїми звітами? — стурбовано запитала Аня, уважно дивлячись на подругу. — До речі, у нас із Максимом новина. Цей Артур Зарецький учора раптово відкликав частину своїх претензій щодо тендеру! Максим каже, що це якась дивна стратегія, але принаймні атака трохи стихла.

​Оля ледь не подавилася своїм еспресо. Вона повільно поставила чашку на блюдце, розуміючи, що кращого моменту для каяття просто не буде.

​— Аню... — Оля глибоко вдихнула, дивлячись у вічі найкращій подрузі. — Мені треба тобі дещо розповісти. І тобі краще сісти.

​Анна на хвилину завмерла, помітивши зміни в тоні подруги. Вона повільно відставила каву і напружено випрямилася:

— Олю, ти мене лякаєш. Що сталося? Це щось із роботою? Чи з безпекою?

​— Не зовсім із роботою, — видохнула Оля, проводячи рукою по волоссю. Вона подивилася куди завгодно, але тільки не на Аню, бо знала, яку бурю викличуть її слова. — Пам'ятаєш, я казала, що святкувала твій переїзд у барі декілька тижнів тому?

​— Ну так... ти казала, що була сама.

​— Я була не сама, — Оля заплющила очі. — Я познайомилася там із чоловіком. Ми провели разом ніч. А тоді через два тижні в офісі Максима я дізналася, хто він такий.

​Анна нахмурилася, намагаючись скласти пазл, але в її очах ще не було розуміння.

— Ну, буває. Помилилася з вибором, з ким не буває. Але до чого тут...

​— Його звати Артур, Аню, — перервила її Оля, дивлячись просто в очі подрузі з відчайдушною чесністю. — Артур Зарецький. Той самий Зарецький, який воює з Максимом.

​У кав'ярні на секунду запала така абсолютна тиша, що стало чутно, як за сусіднім столом бряжчать ложечки.

​Лице Анни витягнулося. Її рот трохи відкрився від шоку. Вона дивилася на Олю так, ніби та щойно заявила, що злітає на Марс на метлі.

​— Хто? — тихо, майже шепотом перепитала Аня. — Зарецький?! Той самий цинічний маніпулятор, який ледь не знищив бізнес мого чоловіка?! Ти... ти спала з ворогом?!

​— Господи, Аню, не дивися на мене так, ніби я продала Батьківщину! — Оля знервовано всміхнулася, хоча сама була готова провалитися крізь землю. — Я ж не знала! Коли ми познайомилися, ми не називали прізвищ! Це була просто випадковість на одну ніч!

​— На одну ніч?! — голос Ані різко злетів на октаву вище, привернувши увагу кількох відвідувачів. Вона швидко прикрила рот рукою, нахилилася через стіл і прошипіла: — Ольго Вікторівно, ти з глузду з'їхала?! Ти розумієш, що зробила?! Максимові юристи місяцями б'ються проти його компанії, а ти спиш із головним конкурентом?!

​— Я знаю! — Оля здалася, схрестивши руки на грудях. — Знаю, що це звучить як сюжет дешевого мильного серіалу! Але повір, я дізналася про це так само шоковано, як і ти! І мало того... я вже встигла викрасти в нього секретні документи й погрожувала йому флешкою.

​Анна повільно відкинулася на спинку стільця, прикривши обличчя рукою. Вона глибоко дихала, намагаючись переварити потік інформації.

​— Ти... викрала документи в Зарецького? — перепитала вона крізь пальці, і в її голосі, попри весь шок, почали пробиватися нотки дивного подиву й поваги. — Боже мій, ви обоє варті один одного. Психи, чесне слово.

​— То ти не злишся? — обережно запитала Оля, дивлячись на подругу з надією.

​Аня забрала руку від обличчя. Вона дивилася на Олю суворо, але в куточках її губ уже тремтіла посмішка.

​— Злитись? Я в шоці, Олю! Мій чоловік воює з цим демоном, а моя найкраща подруга з ним крутить роман! Що на це скаже Максим, коли дізнається?

​— Навіть не думай йому казати! — жахнулася Оля. — Воронцов мене приб'є, а Зарецького просто закопає десь під Києвом!

​— Ой, не переживай за свого Зарецького, — хмикнула Аня, роблячи нарешті ковток холодного лате. — Судячи з того, що він раптом відкликав претензії до нашої компанії, він зараз набагато більше зайнятий тобою, ніж бізнесом. Але скажи мені одне... ти хоч збираєшся з цим щось робити? Чи так і будеш вести партизанську війну у його ліжку?

​Оля подивилася у вікно, де осіннє сонце блищало на скляних вітринах, і відчула, що відповіді на це питання у неї досі немає.

​Оля дивилася у вікно, де осіннє сонце відбивалося на скляних вітринах Подолу. Її плечі напружено опустилися. Вперше за дуже довгий час вона не мала чіткого плану, не знала, як вирулити з цієї ситуації без втрат, і найбільше боялася, що через її почуття постраждає Аня.

​Анна уважно вивчала обличчя подруги. Усмішка повільно зникла з її губ, поступившись місцем тій глибокій, теплій ніжності, яка завжди була між ними в найважчі часи. Вона простягнула руку через стіл і міцно накрила холодні пальці Олі своїми.