Розділ 7: Битва без переможців

​Поцілунок не залишав простору для повітря, думок чи заперечень. Він був вимогливим, жадібним і водночас наповненим тим диким потягом, який вони обидва намагалися заглушити останні кілька днів. Оля відчула, як її спина торкнулася прохолодної стіни коридору, але Артур тут же підклав руку під її голову, захищаючи від удару, не розриваючи при цьому шаленого ритму їхніх губ.

​Уся її лють, уся її показова недоступність розсипалися на друзки під натиском його дотиків. Коли його пальці впевнено й гаряче ковзнули під її блузу, Оля не відштовхнула його — навпаки, її руки самі злетіли вгору, зариваючись пальцями в його темне волосся, притягуючи його ще ближче, дозволяючи спалити всі створені ними перешкоди.

​Це більше не була боротьба за те, хто головніший. Це було зіткнення двох стихій, які нарешті знайшли рівню собі.

​Вони не дійшли до спальні — світ навколо них звузився до розмірів вузького коридору, темної вітальні та шаленого стукоту сердець, що злилися в один єдиний ритм. Одежа зникала зайвими перешкодами: злетіла на підлогу її блуза, його сорочка полетіла кудись у темряву за диван. Їхні тіла рухалися з голодною, майже відчайдушною пристрастю, ніби вони намагалися надолужити кожну годину розлуки, кожну секунду своєї безглуздої війни.

​Ближче до опівночі буря трохи стихла, перетворившись на тягучу, чуттєву насолоду. Вони нарешті перемістилися на величезний диван у вітальні, де панорамні вікна пропускали в кімнату прохолодне світло нічного міста й неонові відблиски рекламних вивісок.

​Артур лежав на спині, дивлячись у стелю, а Оля примостилася у нього на грудях, слухаючи, як поступово сповільнюється стукіт його серця. Одна його рука недбало й водночас владно обіймала її за талію, а інша повільно, заспокійливо гладила її оголену спину, виводячи невидимі лінії уздовж хребта.

​Тиша у квартирі була щільною, але вже не наелектризованою до межі. Вона була теплою і трохи небезпечною.

​— Ти все одно не отримаєш той тендер, Зарецький, — раптом тихо, майже сонно промовила Оля, не піднімаючи голови.

​Артур тихо хмикнув, і від цієї вібрації Оля відчула, як піднялися його груди.

​— Ти неймовірна жінка, Оля — його голос звучить хрипко після безсонних годин. — Ми лежимо тут, після ночі, яка мала б стерти всі кордони, а ти продовжуєш захищати бізнес Воронцова.

​— Це не бізнес Воронцова. Це принципи, — вона підняла голову, спираючись підборіддям на його груди, і подивилася йому в очі в напівтемряві. У її погляді більше не було агресії — лише щирий виклик. — Ти звик отримувати все шантажем і хитрістю. А я звикла грати чесно.

​— Чесно? — Артур ледь помітно посміхнувся, хоча в його темних очах промайнула серйозність. Він підняв руку і кінчиками пальців ніжно заправив пасмо її волосся за вухо. — Олю, у великому бізнесі немає поняття «чесно». Є лише ті, хто володіє ситуацією, і ті, хто підлаштовується. Але... — він зробив коротку паузу, дивлячись на неї з такою інтенсивністю, що в неї знову перехопило подих, — заради тебе я готовий переглянути деякі правила.

​— Наприклад?

​— Наприклад, почати переговори з твоїм Воронцовим заново. Без брудних трюків. Але за однієї умови.

​Оля вигнула брову, підозріло мружачись:

— І яка ж це умова?

​— Ти перестанеш ховатися за своєю гордістю і визнаєш, що сьогоднішня ніч була найкращою в твоїм житті.

​Оля закотила очі, хоча куточки її губ незмінно поповзли вгору. Вона різко лягла назад на подушку, розвертаючись до нього спиною, але Артур миттєво притягнув її до себе, накриваючи своїм тілом і міцно обіймаючи.

​— Самозакоханий маніяк, — прошепотіла вона в темряві, заплющуючи очі.

​— Зате твій, — відповів він, губами торкаючись її плеча, і в тиші ночі вони нарешті дозволили собі розчинитися одне в одному до самого світанку.