Пролог

Шість років тому.... 

– Зою, як я тобі заздрю. Він такий класний, - промовила до мене моя подруга Леся поки ми з нею сиділи у салоні краси й нам робили макіяж. 

– Лесько, не перебільшуй. Настане й твій час і буде на твоїй вулиці свято, - я намагалася багато не розмовляти, бо ж макіяж нареченої це особлива процедура. 

– Ну так особливо з моїм Борькою. Свято ще не скоро настане. 

– Лесю, не кажи так. Всі наші думки матеріалізуються. Подруга тільки покачала головою й знову повернулася до розглядання кліпів у великій плазмі, яка висіла на одній зі стін студії. 

Сьогодні був найщасливіший день у моєму житті. Я виходила заміж. Мій коханий Юра зробив мені пропозицію і я її прийняла. Серце моє було наповнено радістю й коханням. Аж не вірилося що після стількох місяців хвилювань це нарешті звершилося. 

– Ну все готово. Зою ви наче весняна квіточка, - промовила до мене дівчина візажист. 

– Справді? Можна подивитися? - спитала я й потягнулася до найближчого дзеркала. 

– Звісно. Вам дуже пощастило. У вас ідеальна шкіра, а також тон обличчя. Я дуже люблю працювати з такими дівчатами, - моя чудо - фея продовжувала посміхатися мені, але мої думки були дуже далеко від цього всього. 

– От Зою, з тобою завжди так. І хлопець хороший і сама ти ідеальна. Щастить же деяким людям, - втрутилася у нашу розмову Леся. – Лесю, заздрість це погана риса. Я не винувата у, тому що у мене все так добре. 

– Отож-бо. 

– Ну все досить сваритися, у мене церемонія через три години, а я ще повинна встигнути одягнутися, - я встала зі свого місця й витягнула гаманець з сумочки. Після чого розрахувалася за послуги візажиста. Взявши подругу за руку ми разом пішли до таксі, яке вже чекало на нас біля студії краси. 

     На макіяж мене записала сестра мого нареченого Юри. Це була найкраща студія краси у місті. Навіть оплачувати все зголосилася вона. Аліна вважала це весільним подарунком для мене. Взагалі ми з нею одразу ж знайшли спільну мову, як тільки я познайомилася з Юрієм. Аліна та мій наречений двійнята, тому й смаки у них майже однакові. Не без підтримки Аліни ми з Юрою таки дійшли до того моменту коли вирішили пов'язати свої серця. Три години минули як пара хвилин. Я дивилася на себе у велике дзеркало й бачила у ньому струнку дівчину з русявим волоссям й великими сірими очима. Моя сукня була прекрасною. Пошита у класичному стилі з довгим шлейфом та вставками з мережива. Сьогодні я мала дійсно ідеальний вигляд. Єдине що трохи псувало загальну картину це легкі синці під очима, які так і не вдалося приховати під тоном косметики. Річ у, тому що я не спала вже дві ночі підряд. Мої прийомні батьки знову з'ясовували стосунки. Тато як завжди не зовсім тверезий намагався повчати маму. Інколи не тільки на словах. Так було майже кожного вечора. А вона терпіла. Спочатку заради мене, а потім хто знає чому? Моя мама була хорошою людиною і я її дуже люблю, але її безхребетність робила моє перебування у квартирі майже неможливим. Тому коли я вечорами закривши двері своєї кімнати лягала на ліжко завжди мріяла, що скоро Юра обов'язково мене забере до себе. Цей день настав. Вже завтра я прокинуся у ліжку з коханою людиною. 

– Зою, ходімо на тебе вже чекають, - мій друг і колега Ростислав підійшов до мене й подав мені руку. 

– Шкода, що у цей момент зі мною не мій справжній батько, – сумно відповіла я. Хоча якби мій прийомний батько так сильно не напився не довелося б прохати чужу людину вести мене до вівтаря. 

– Все гаразд Зою, для мене це не проблема, – Ростік посміхнувся й підморгнув мені.

 – Дякую. Ну тоді вперед. 

Далі все що відбувалося було наче у казці. Квіти, подарунки, радісні гості. 

      Юра прекрасний і щасливий. Церемонія розпису завершилася напрочуд швидко. На весілля прийшло досить багато людей. Деяких з них я майже не знала. Але всі вони були знайомими сім'ї нареченого. До нас підійшла ще одна моя подруга Ельвіра з кошиком чорних троянд. Що неабияк мене здивувало. Вона єхидно всміхалася, а потім обійняла Юру й прошепотіла тільки одну фразу: "Все одно ти будеш мій". Юрі стало незручно й він удав, що не знає Ельвіру. Але її слова назавжди врізалися мені у пам'ять. Тільки тоді я не уявляла наскільки вони вплинуть на моє життя. 

     Всі гості розсілися по своїм місцям свято почалося. Ми з Юрою вирішили влаштувати наш розпис прямо у ресторані, щоб уникнути зайвого клопоту. Мені з голови не виходила дивна поведінка Елі. Ми завжди з нею були у хороших відносинах. Звісно ми дружили не так сильно, як я з Лесею, але зустрічалися часто. Були випадки коли я навіть ночувала у неї вдома. Щоб сховатись від п'яного батька. Я думала ми з нею подруги, а виявилося що Еля щось приховувала. Але що? 

– Ти найгарніша наречена, яку я тільки бачив, - сказав Юра й ніжно поцілував мої губи.

   Я посміхнулася й відповіла на поцілунок. Здається все було добре, але посеред застілля нас потурбували непрошені гості. Краєм ока я помітила, що це були люди у поліцейській формі.