Частина 8: Гірко, але правда

1

Неймовірно швидко закінчилися канікули! Вже дванадцятого січня всі студенти мали виходити на навчання. Чому? Чому, так рано? Здавалося, що тільки я почала відпочивати та нарешті насолоджуватись життям сидячи біля каміну із гарячим чаєм і гортаючи кумедні мемчики в інстаграм і не думаючи про цей «неймовірно важливий» університет, спостерігаючи як за вікном мете хурделиця і невідомий художник розписує вікна. Я не фанатію від холоду, але зимова краса заворожує своєю невинністю й чистотою.. Саме в цей час планета стає красивою, бо білосніжним снігом прикрите все те лайно, що за собою залишають люди у вигляді сміття.. Просто неможливо дивитись на тих бидланів, що кидають сміття мимо урни.

Та не все ж мені дутися і думати про навчання. Важливішою темою для мене стало усвідомлення того, що в Алекса найближчим часом день народження. Я не була до нього готова апріорі, але вибрала подарунок. Я замовила йому годинник фірми «Rolex», а це дуже дорога покупка, що обійшлась мені в не маленьку суму. Проте трішки накопивши грошики власно зароблені та ті, що мені подарували на свята, я змогла це зробити. Навіть не знаю чи не занадто це розкішно, для такого малого строку відносин.

Проте  думка про подарунок в мене вислизнула з голови коли я отримала запрошення на свято… Поясню весь свій страх, цієї ситуації! Алекс звик свій справжній день народження святкувати в родинному колі. Оскільки в них це такий сімейний звичай, ніби непорушне правило, яке можна порушити лише в разі смерті іменинника. Тому, то й Алекс ніколи не влаштовував вечірок і навіть не кликав Піта на святкування, бо це було чисто сімейне свято.. Як відказала мама Алекса на це (з його слів) – «Твої друзі не приймали участі в твоєму народження, а отже й при святкуванні не повинні бути присутні.. Хоча я такої логіки не дуже розумію, але в кожного свої причуди.

Найстрашнішим стало те, що я повинна була йти до них в гості. Алекс покликав мене на своє день народження, що одночасно стане моментом знайомства із його сім’єю (хоча фактично ми з ними вже знайомі).. Це запрошення стало причиною безсонних ночей та головних болів від постійних роздумів. Оскільки я бачила тут два шляхи: 1) Знайомство з батьками показує серйозний настрой Алекса і це дуже добре. Бо це реальний доказ того, що він зі мною не планує розійтися найближчим часом. 2) Я дуже боюсь і не маю бажання з ними знайомитися.

При першій нашій зустрічі його мама мене не вразила з позитивного боку, а перша думка вона багато чого значить. І взагалі я боюся цю жіночку гінеколога, хоча боятися варто було б його батька стоматолога, бо стоматологи страшніші як на мене.. Але мені здається, що його батько не такий вже й страшний, як його мати. Єдина кого я не боюся, то його сестра, бо вона ще просто мала мрійниця з якою я зможу знайти спільну мову (я так гадаю).

Знайомство з батьками хлопця це дуже важливий та хвилюючий крок для обох. Для мене це в першу чергу дещо нове й не звідане, бо мені ще ніколи не доводилося знайомитися із батьками хлопця. Це реально мої перші серйозні відносини і я навіть і мріяти не могла такого кроку від Алекса. Звісно під час довгих роздумів, мені багато які думки приходили в голову.  Можливо він не хоче цього знайомства, але сама ситуація вимагає. Саме через те, що я знаю його справжню дату народження і тому він вимушений мене покликати на сімейну вечерю, бо знає що якщо цього не зробить я влаштую істерику і буде сварка. І так воно реально й було б, аби він зробив інакше. Тому можливо він просто не мав вибору, або ж це й справді була його ціль – знайомство . Невже в мене реально є всі шанси стати частиною його родини? Навіть не знаю чи це гарна думка, але мене всю трясе від хвилювання перед цією зустріччю. Що говорити? Як себе поводити? Що одягти, аби викликати позитивні емоції? І багато інших питань просто розривають мій мозок!

Я розумію лише одне, що прийти на цю вечерю із пустими руками буде дуже поганою ідеєю. І по при все сказане Алексом я не можу нічого не купити, оскільки не бажаний той гість який нічого не приносить. До такого гостя навіть відносяться з повагою, я це часто замічала під час різноманітних прийомів на які моя матінка приносила смаколики завжди. Нехай це буде один бублик, але це вже краще ніж прийти з пустим пакетом в одній руці. І тому я вирішила купити торт! Не знаю чи їдять ці «придворні дами» солодке, але все рівно гостинець вони приймуть. Мають прийняти, бо якщо не приймуть невихованими в цій ситуації постануть вони, а не я.. Але я в будь якому випадку буду у виграші.

Мене так засмучує той факт, що Алекс мені відказав у допомозі. Я з ним радилася щодо кращої покупки, бо тільки він із нас двох знає краще свою сім’ю. Але він мені відмовив, сказавши, що нічого не треба.. Я розумію, що вони люди заможні але прийти порожньою я не можу..А тому торт та фрукти стануть в пригоді.

2

День «Х»

00:00 годин. Саме час для привітання.. І хоча я думаю, що Алекс вже спить але все рівно я мушу це зробити. Тому телефон видає мені гудки, ці хвилюючі гудки терпіння.. Гудки очікування моменту, коли особа на тій стороні зніме слухавку і скаже «Алло!» Серце калатає в безумному ритмі немов під час першого поцілунку.. Чому воно так? Це ж лише привітання,  а таке відчуття, що саме в цю хвилину вирішиться моя доля.. Руки пітніють!  Очі бігають по тексту намагаючись не упустити суті! Дихати стає все тяжче! Чи багато людей на цій планеті, що так сильно нервують як я?

- Алло! – нарешті Алекс зняв слухавку… Ще трішки і я б не витримала цих тривалих і монотонних гудків.

- Вітааааюю!! – закричала я в слухавку, навіть сама від себе не очікувала. – З Днем Народження!! Хочу побажати тобі вічних позитивних моментів, щоб усмішка була постійною прикрасою на твоєму обличчі, а поруч були лише вірні люди.. Бажаю тобі, звісно ж, успіхів у навчанні і в особистому житті!! Цілую і міцно обіймаю!!