Частина 7: «Поліна, я на колінах»

1

Великою новиною для мене було те, що в університеті немає осінніх канікул як це було в школі. І тому мій настрій трішки погіршився і такий стан переріс в місячну депресію. Мені не хотілося їсти, постійна втома та головна біль навіть не давали можливості піднятися з ліжка. Проте депресія в мене не була через відсутність вихідних, а вона виникла ніби сама по собі. Такий дивний стан ніби перед критичними днями, але він не тривав лише пару днів, а тривав досить довго. Тому листопад для мене пролетів із шаленою швидкістю. Зігнати апатію мені допомогла бабуся, яка почала мене нагнітати через навчання. Вона влаштувала мені чималий струс мозку (не в прямому сенсі). Бабуся провела мені один із методів опитування, що мелодично називається «Мозковий штурм», а полягає він в тому, що вчитель (в моєму випадку бабуся) безперервно задає мені питання на які я не маю відповіді.

- Чому ти тут лежиш? І тобі не соромно? Така молода, а поводиш себе ще гірше за мене, це взагалі як? В тебе скоро сесія, ти хоч про це знаєш? Ти хоч щось знаєш в своєму то віці?!

Бабця сильно рознервувалась, але вона була права і я це розуміла. Я знала, що потрібно було піднятися і в мене всередині все палало від бажання закрити сесію й забути про неї. Тим паче, що це була перше сесія в моєму житті і я просто не могла на неї не прийти. Але все одно, моє тіло пустило коріння в ліжко яке могло розрубати лише щось міцне – сокира чи якась кислота. І наступна новина, яку озвучила мені бабця стала тою самою кислотою:

- Ану піднімай свою дупу з ліжка! – ні, це була не ця фраза. – Чи ти хочеш зганьбитися перед Поліною? – це саме та фраза через яку я підлетіла.

- Що? Ану повтори!

- Поліна має приїхати до нас на зимові канікули.

- Як? Що? Бабусю, я вимагаю більше подробиць! – я ніяк не могла зрозуміти чи бабуся мене розігрує чи може й каже правду. Бо вона така людина що часом не розбереш.

- Вона зі мною зв’язалася по Інтернету. Написала мені у Фейсбуці, що не може з тобою зв’язатись і тому пише мені. Вона взяла квиток на літак і прилетить у грудні. Ближче до нового року! Наче двадцять восьмого, але це не точно… Так що годі лежати, почни працювати!

Саме цей майбутній приїзд оживив мене на повну. Я не стала себе приводити до порядку, я набрала Поліну по відео зв’язку. Але вона не відповідала. Аби стало трішки зрозуміло, що за чорт ця дівчина, я трішки про неї розповім. Коротко кажучи то це моя старша сестра по маминій стороні. Це донька маминого кузена і так виходить, що вона мені троюрідна сестричка. Вона старша за мене на три роки і навчається та проживає в Німеччині! Бабуся та всі наші рідні вважають що вона відмінниця і молодець, але правду знаю лише я.

Списавшись із Поліною я дізналась реальну дату її приїду. Це буде двадцять сьоме грудня (бабуся помилилась) і вона попросила її зустріти. Я не знала як буде відбуватися цей приїзд, але знала одне, що зараз мені потрібно закінчити своє навчання.

Закрити сесію не так вже й просто, як я думала. Виявляється, що під час сесії викладачі стають більш знервовані ніж зазвичай. Вони просто невблаганні і коштують дорого. Реально перед новим роком дорожчають не тільки продукти в магазинах, а й оцінки у викладачів. Добре, що в мене була готова хоч якась частина заданої домашки, але ж більша половина то залишалась, можна так сказати в процесі.

В Алекса був ще більший обсяг роботи. Тому за цей період ми з ним навіть не сильно спілкуватись. Телефонувала аби переконатися, що він ще не вмер через ті завали. Бо було багато випадків самогубства через навчання. Я такого особисто не розумію, таке було навіть в нашому універі. Один хлопець не витримав загрузки викладачів, бо був занадто великий обсяг роботи і він просто не встигав все виконати в заданий строк. Йому не вистачало 24 години аби переробити ті всі завдання. Неймовірно страшно! А в універі вимагали роботи негайно навіть не дивлячи на те, що людина не спить кулька діб, їх це не хвилювало. А той хлопчина сирота і він не мав коштів аби платити як це робила більшість багатіїв. Він мусив вийти на стипендію, але його завалили на одному предметі. Жіночці не подобався той хлопчина і через неї він не здав всі предмети на п’ятірки, бо вона вліпила йому три і це був провал. Він благав її, ректор благав її і навіть хотів заплатити за парубка, а вона ніяк. Просто кремінь! І хлопчина не витримав такого напору і виплигнув із вікна свого гуртожитку. Жахливо тоді було.

Звісно винного не було, оскільки це було самогубство, але ректор (крутий мужик) звільнив ту прибацану, оскільки знав, що хлопчина толковий і знаючий, а через ту курву він загинув. Особисто я хотіла донести те, що навіть якщо ти все знаєш але є вперті люди, які не хочуть слухати твої знання, просто не приймають їх. Не варто кінчати із життям, оскільки всіх видатних людей вважали спочатку божевільними. Як он наприклад брати Райт, що хотіли полетіти мов птахи і коли про це дізналися люди, не готові до інновацій, вони просто крутили їм пальці біля скронь і говорили що ті безумці. А зараз літаки є одним із найшвидших видів транспорту…

Перед сесією нам задали безліч нікому непотрібної писанини. Я думала, що наша країна вже давно пережила радянські часи, але ні. Знову помилка! Поки ще живі люди, які навчалися при союзі і жили там, новизни країна не зазнає. Оскільки оце дурне переписування, що мусить допомогти людині виробити каліграфію зараз нікому не потрібне. Краще здавати все усно, оскільки саме так можна провірити розуміння предмета і щирі знання. Таким чином людина вчиться думати, а не оте тупе переписування із підручника в зошит. Навіщо? Я навіть не вдумуюсь в те, що пишу.