Ідеальна парочка

Частина 5: Мій хто?

1

Чудовим сонячним ранком я прокинулась повна бадьорості та спокою. Нарешті я змогла виспатись, після цих всіх негараздів, що врешті-решт припинили зі мною траплятися. Так я думала, доки не відкрила очі. Бо розплющивши свої сонні оченята я зрозуміла – я не дома! Ліжко було зручне, м’яка постіль, якою я була вкрита приховувала дуже цінну інформацію від мене.  Це був не мій дім, не моя кімната і точно не одна із кімнат мого будинку. Так де ж я?

Панікувати було рано, але я не стрималась і почала панікувати відразу як прокинулась.  Я дуже боялась стягувати із себе біле простирадло. Що я там побачу? По відчуттям на мені був одяг, але чий він. Я точно не в спідниці, на мені немає топа, але я в якісь великій кофті. Господи, що це? Зібравшись із думками я розкрила простирадло одночасно заплющивши очі. Страшні думки мене відвідували в ту хвилину. Все погане так і плинуло одне за одним, як ті мурашки, що йдуть колоною до мурашника. Відкривши очі, частина поганих відчуттів зникла, бо на мені були мої спортивні шортики і реально чиясь кофта, а топ просто сповз на живіт через те, що порвались бретельки. Хух, вже легше.

Але головне питання висіло не розкритим – де я? Чия це кімната? Тихенько злізши з ліжка я побігла до вікна, що було завішане довгими жалюзями молочного кольору, які ну просто сильно пасували до інтер’єру. На підвіконнику стояла парочка кактусів, а з вікна відкривався чудовий вид на Дніпро, що було водночас так далеко і так близько. Неймовірні краєвиди! Можна було зробити висновок, що я не в будинку, а в квартирі та й на дуже високому поверсі.  Добре з цим розібрались.

Я почала роздивлятись все довкола в кімнаті. Як в тих детективах я хотіла знайти докази того, що тут хтось живе. Там можливо фото чи якісь документи. Я побачила тумбочку і відразу ж кинулась тихенько до неї. Та біда настигла мене дуже швидко, бо коли я бігла я вдарилась мезинчиком об куток тумбочки. Нестерпний але недовготривалий біль скував мене на кілька секунд, тому як мене відпустило я відразу ж кинулась виповнювати свою місію. Але тільки-но я відчинила шухляду як тут позаду мене прозвучав голос:

- Що ти робиш?

Я як злочинець, що пробрався до будинку із злими намірами вкрасти, застигла від переляку. Я дуже різко повернула шию, аби подивитись хто там, але через занадто швидкий рух у мене защемило шийний нерв і це дало мені дуже сильного болю. Почало колоти і тому я не побачивши особу, що стояла за спиною, повернула голову в її попереднє положення. Біль швидко минула, але осадок залишився.

- З тобою все нормально?

- Алекс?

- Чому ти так дивуєшся? – я не була здивована, я була шокована.

- Що?.. Де?.. Як?..

Я тупо не могла сформулювати ні одного питання. Ніби проковтнула пілюлю тупості і забула як складено говорити.

- Ти в мене вдома.

- Що?! – оце так повернуло літак на Америку.

- А що, ти моя дівчина, тому це нормально що ти ночувала в домі свого хлопця. Чи ти зі мною не згодна? – він що до мене загравав чи може мені здалося. Але від його слів у мене ніби прохід в пекло виник на обличчі. Я просто схопилась руками за щоки водночас розуміючи, який жахливий вигляд я маю з просоння.

- Як… я…. тут..?

- Як ти, тут опинилася? – я дуже сильно помахала головою, що моє волосся розліталося. – Ходімо на кухню я тобі все розповім.

Мені в той момент дуже потрібна була не кухня. Кухня це було останнє місце де я б хотіла опинитись, оскільки в той момент мене піджимав міхур із величезним проханням випорожнитися, негайно. Здавалось, що так сильно пісяти я не хотіла ніколи в своєму житті.

- А де… - ніяк я не набиралась сміливості запитати, що ж цей хлопець зі мною робить.

- Вбиральня? – як йому це вдається? Як він розуміє мене з цих моїх виразів? Невже по мені видно, що я хочу до вбиральні? Скоріш за все так і є, бо як пришелепкувата трималась за живіт, але не в тому плані, що типу «ой, зараз впісяюсь» , а тому, що руки просто там лежали .

Алекс провів мене до вбиральні. Мій міхур нарешті випустив весь негатив із свого організнму. Під час цього процесу я намагалась робити все дуже тихо, хоча мені здавалось, що зараз струмочок біжить так голосно як ніколи. В нього там ще й таке ехо йшло, що я точно була впевнена, що він все чує. Тай хай, що природно те не потворно.

- Попісяла?

Це було перше про, що він мене запитав тільки-но моя нога виступила із вбиральні. Я не навиділа його в той момент. Він ржав як кінь, я знала, що йому подобалось із мене стібаться, але не думала, що настільки. Ми всі ж люди розумні і я не виняток, тому я як вихована людина вирішила не реагувати. Хоча кого я обманюю, я не знала навіть як відреагувати. В мене в голові не було ні одного докору аби сказати йому в адрес. Тому я просто лихо посміхнулась і сіла за стіл.

2

Випивши кави мені стало трішки краще. Здавалось ніби розум прояснився, а серцебиття прийшло в норму. Я відчувала, що маю зараз вигляд не дуже симпатичної особи, але мені було тоді вже якось однаково. Я поглянула в очі Алексу і він на мене дивився так заворожено, ніби я найкрасивіша в цьому світі, хоча я розуміла, що це взагалі не так.

Набравшись сміливості я вирішила нарешті запитати:

- Як я тут опинилась?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше