Частина 3: Моя реальність 2

1

Коли мені зняли гіпс я змогла відчути себе людиною. Вільною людиною, яку звільнили від рабства, від цих гіпсових кайдан! Звісно лікар мене попереджав (як і завжди), що не варто до дому з лікарні їхати на скейті. А нащо тоді я його з собою взяла? Мабуть просто на прогулянку подихати свіжим повітрям. Тому звісно ж я поїхала до дому на скейті. Тепер можна насолоджуватись життям, доки ще це може дозволити погода. Бо Осінь – дама така балувана, то сонечком нас порадує, до дощем заллє , то снігом присипе. Не зрозумієш цих жінок!

Знявши гіпс, мене відразу кинулась бабуся виганяти з хати. Як я це обожнюю! А все через те, що я вже місяць не була на навчанні в універі. Як я не люблю туди ходити, я все одно на парах сиджу і нічого не роблю. Проте ж бабусі не докажеш, що там нічого не навчають. Вона ще жіночка старого загартування, якій вбили в голову, що навчання дуже важливе і без нього в цьому світі нікуди. Я не спорю, але що вчитися треба, але більшість ходе до університетів чисто ради того щоб отримати папірець про те, що ти там якийсь спеціаліст. Хоча його можна отримати й іншим способом – купити наприклад. Чим фактично й займаються люди, які платять за навчання.

В мене тут своя схема, оскільки в універі я зовсім інша людина..

2

- Привіт мої любчики! А я вже на ногах і вгадайте куди я прямую? Вірно!!! Я їду в універ! Так, знаю це може здатися Вам дуже диким, але так воно і є. Новина дня – Алексіс поступила! – саме в той момент я їхала на скейті в універ паралельно знімаючи історію в інстаграмі. Оскільки я веду свій блог і моя сторінка має близько одного лимона передплатників. Знаю в це важко повірити, але так і є.

І ось вона моя інша сторона, моя популярна сторона в якій я тупа але багата інста-чікуля, що  подорожує світом і тринькає грошики на свої забави. Як вже можна було зрозуміти грошей в мене достатньо і заробляю я їх розкрутивши свій інстаграм. Оскільки коли в мене з’явився перший смартфон, я почала знімати на відео всі наші подорожі з Пашою (коли він мене брав з собою, звісно), а коли до мене в руці потрапив інстаграм зі своїми історіями, то я вирішила створити Алексіс і просто почала викладати відео зі своїх подорожей. А так як на відео я мовчати не вміла (мені взагалі це рідко коли вдається зробити), то на ці чарівні краєвиди із тупими коментарями люди дивилися із посмішкою. Оскільки людям подобається думати, що вони розумніші за інших, а коли вони дивляться на тупу блондинку, яка не знає хто такий Будда і називає, його «товстопузиком» та «няхой» в них може підскочити власна самооцінка, оскільки вони ж знають чия це статуя, а я типу ні. От так і виходить, що на тупих людей типу мене  цікаво дивитись, оскільки тупизна трішки відволікає від тієї жахливої реальності в якій більшість людей перебувають.

Я бувала в різних країнах і не просто тупі відео я там знімала, оскільки багато де я була волонтером і навіть кілька разів плакала на камеру свого смартфона, показуючи тим людям, що нема їм на що жалітись і що я не буду більше жалітись. Своє слово я дотримала, принаймні на камеру.

- До речі зацініть мій новий лук. – я показала на камеру волосся. – Схоже, що сьогодні я буду вас всіх дивувати, оскільки я пофарбувалась. Сподіваюсь вам видно моє кольорове волосся.

Я дуже давно хотіла пофарбуватись, але не дозволяла собі сама через природну білизну мого волосся. Бо я реально справжня блонда в якої не відростуть за тиждень чорне демонське коріння. Волоссям я пішла в маму, бо вона теж була вродливою білявкою, але чомусь постійно фарбувалась. Та що найгірше в цій ситуації, що вона не фарбувалась постійно в один колір, вона була кожного разу різна. Мені здається, що навіть зелений колір був присутній в її асортименті.

Я ж пофарбувала лише низ волосся з заду, під основним своїм волоссям я вирішила так, щоб не кидалось сильно в очі (хоча все одно кидається). Я взяла всі кольори відразу, а точніше кольори веселки. Це дуже символічно не думаєте, що тупа блондинка любе кольорову веселку? От і я подумала, що всім сподобається, а під мій образ підходила просто безперечно.

- Якщо вам подобається, то я чекаю ваших сердечок на моїй новій фотографії, а зараз я вже маю йти на заняття. Так не хочу з вами прощатися, але нажаль вимушена. – дуже сумно із очима сумними як у песика, що нашкодив говорила я. – Але аби можна було знімати сторі в аудиторії прямо на заняттях, то це було круто, але нажаль таке дійство буде заважати процесу навчання, тому ні.

Я вже хотіла виходити з чату, але мені прийшло повідомлення, бо написав хтось із відвідувачів мого прямого ефіру. «Ти тупорила вівця! І як ти поступила до вузу взагалі?». Я вирішила не реагувати на цей коментар в мій адрес, оскільки таких персон вистачає. Але не реагувала я спочатку, а потім мене щось вдарило, якось невидимою хвилею агресії. І саме тому я спокійним ніжним голосочком ( як я це вмію) до нього заговорила:

- А чому ж ти тоді на мене таку тупу за твоїми словами підписаний? Оскільки я знаю, що підписують на тих людей які їм подобаються, або яких вважають кумирами. А ким мене вважаєш ти?

На цій ноті я закінчила і виставила опрос із варіантами відповідей. Стало реально цікаво ким мене вважають люди, і хоча він не анонімний, багато хто може збрехати, але все одно стало цікаво.

3

Я взяла під пахву свій скейт, що явно потребував ремонту і помірними але впевненими кроками пішла в середину велетня - універу. Там було на диво прохолодно, що я в той момент навіть пожалувала, що одягла свою блискуча спідницю та помаранчевий топ. Грудей в мене як таких нема, тому я можу бюстгальтер під топ не вдягати, хоча стало трішки не пособі, оскільки через холод почали стирчати сосочки. Сподіваюсь цього ніхто не бачив! Чудовою новиною було те, що в рюкзаку лежав світшот який я одягла як тільки потрапила до жіночої вбиральні.