Хвилювання, підтримка та Бал Закоханих Сердець.

****

В переддень Дня закоханих Сашуня лягала спати з думкою про Косинського. Вона намагалася зрозуміти, чим він так сильно дратував її – і нічого не спадало на думку. Невже вона могла виходити з себе від тієї щирої посмішки чи від бешкетного блиску в сірих очах? Невже подразником могло стати неслухняне і неймовірно м’яке біляве волосся?

Чомусь зараз вигляд колишнього недруга діяв на неї інакше: серце тремтіло від непроханої радості, а тілом розливалося приємне тепло. Тепер вона знаходила його симпатичним і навіть відстовбурчені вуха здавалися дуже милими.

Так, Косинський їй подобався: вона при зустрічі не зводила з нього погляду, куталася в оксамит його голосу, заслуховувалася веселим сміхом, тонула в сірій безодні очей, ще й була зачарована м’якими гарячим губами, бо згадка про той поцілунок викликала такий шалений буревій всередині, що Сашуня боялася виказати свої почуття при сторонніх.

Вона бачила, що Сашко реагує на неї так само, бо неодноразово ловила на собі його палкий захоплений погляд. Проте серед однокласників поводився холодно та відсторонено, ігнорував або відкидався гострими жартами. В такі моменти дівчина готова була зневіритися в ньому, але він потай змовницьки підморгував їй і вона заспокоювалась.

****

Хвилювання накрило Сашуню ще з самого ранку Валентинова дня. Їй бажалося, щоб час до вечора линув якомога повільніше, щоб хоч трохи відтермінувати їхній провал. Вона вже зовсім не була упевнена ані в пісні, ані в танці, ані в своїй готовності до цієї авантюри. Бажання втікти щомиті сильніше накатувало на неї.

Уроки проминули швидко, аж надто швидко, невідворотно наближаючи їхню ганебну мить. Дівчина навіть не запам’ятала жодної теми, навіть не помітила, які вчителі заходили в клас, тому що думками шукала, де сховатися від презирливих поглядів учнів та вчителів, коли вони з Косинським ввечері нарешті облажаються.

Але час «Х» таки настав.

До початку залишилися лічені хвилини. Ведучі вже були на низькому старті, інші учасники проганяли впівголоса свої «візитки», а Сашко тримав за руки партнерку, намагаючись вгамувати її страх.

Сашуня не могла пригадати, щоб коли-небудь ще так хвилювалася. Вона, яка пройшла безліч наукових і творчих конкурсів, десятки олімпіад різного штибу, зараз тремтіла осиковим листочком.

Хлопець невпевнено підсунувся, злегка обійнявши дівчину, та коли вона сама довірливо прилинула до його грудей, притиснув міцніше. Він заспокоююче погладив її по спині та прошепотів у вухо:

– Не хвилюйся, моя дівчинко, я ж з тобою. Не дарма нам Любочка сказала, що ми найкращі. От підемо зараз і втремо усім носа. Ми своїм виступом заткнемо інших за пояс, Вони й озирнутися не встигнуть, як ми переможемо. Ми ж з тобою геніальні співаки, а пісню яку написали! Вони ж всі заслухаються, я впевнений. Потім ще автографи проситимуть…

Сашко замовчав, коли відчув, як здригається усім тілом його партнерка

– Ти плачеш? – здивувався.

– Ні, ржу! – Сашуня, заливаючись сміхом відлинула від його грудей. – Ти просто майстер підбадьорювати! Ще й такими приємними дурничками.

Вона випросталась з обіймів, залишивши на щоці збентеженого Косинського невагомий цілунок.

– Здається вже час. – промовила. – Надійшла наша черга.

І де ділося те хвилювання? Воно наче розчинилося в затишних обіймах, заплуталось в заспокійливому голосі та без сліду стерлося словами підтримки. Сашуня була готова усіх дивувати.

Для виступу вони обрали джинсу, залишивши поза увагою вибагливі яскраві наряди, на відміну від інших учасників. Сашко вдягнений у блакитні джинси, тонкий білий светр та джинсову жилетку обіймав гітару, сидячи на стільці. Сашуня у короткій джинсовій сукні без рукавів та у білому гольфі стояла поряд.

– Ми довго думали, як нам розповісти про себе, про наші таланти, – почала Яковенко, її голос, підсилений мікрофоном видавав лише впевненість, без тіні хвилювання. – Адже кожен з нас має безліч досягнень у своїй галузі: я – в навчанні, Сашко – на спортивній ниві. Наші інтереси ніколи не перетиналися. Але, як потім стало зрозумілим, ми зовсім не там шукали. Сьогодні ж спробуємо продемонструвати те, що ми знайшли. До вашої уваги пісня про дитячі мрії, пошуки себе та наш прекрасний світ.

Глядачі в очікуванні затамували подих. Світло вимкнулося, залишивши освітленим лише майданчик з тими, хто виступав. А з першим гітарним акордом засвітився мультимедійний екран, який Сашуня випросила у вчителя інформатики спеціально для конкурсу. На ньому під музику, що її грав Сашко, почали поволі змінюватися найкращі світлини, які створила дівчина.

А потім Сашуня заспівала:

«Я мріяла мати високі знання

І першою бути в навчанні

І вірила: матиму я визнання

За безліч важливих досягнень.

Лиш зараз збагнула: всесвіт малий,

Не вмістить амбіцій пихатих,

Проте мою душу вмістив об’єктив

У фото батьківської хати.»

До приспіву доєднався голос Сашка, додаючи пісні чоловічої сили, розбавляючи низькими нотами дівочі ніжність та примхливість.

«Світ яскравий і чудовий

Чорно-білий, кольоровий,

На екрані, на світлині,

В серці кожної людини.

Світ – у ясній теплій днині

І в усміхненій дитині.

Ще й в серпанку світанковім

Світ з’являється з любові».

На екрані змінювалися кадри, що зображували природу і прекрасно ілюстрували слова пісні.

Другий куплет був за Сашком:

«Я мріяв ловити зорі з небес

І першим бути усюди.

Я вірив, що спорт – це Країна Чудес,

Що іншої в мене не буде.

Лиш зараз збагнув: країна мала,

Не вмістить моїх забаганок.