Ведмеді, ластівки та неймовірні відкриття.

****

Валентинів день невідворотно наближався.

Організатори зібрали пари старшокласників, що мали брати участь в конкурсі. Вони розповіли про завдання, які чекатимуть учасників безпосередньо під час балу, а також про ті, які потребують підготовки.

– У вас буде два домашні завдання, – розповідала білява дівчина з вогником азарту в очах. – Перший – візитна картка або представлення. Це творчій конкурс, в якому ви маєте не лише розповісти про себе, а ще й розкрити свої таланти. Друге завдання – танець. Танцювальний конкурс обов’язковий, хоч і буде дуже непростим, адже для виконання ми обрали вальс. Хочу всіх заспокоїти, що вам не потрібно шукати уроки танців на ютюбі, тому що двічі на тиждень в актовій залі з вами проводитиме заняття Олена Михайлівна, справжній хореограф і мама однієї з наших учениць. – дівчина представила мініатюрну гнучку жінку з яскраво-червоними фарбованими кучерями.

І підготовка почалась.

Точніше, вона почалася у всіх пар. Лише Косинський і Яковенко в перший день дві години мовчки просидили в класі після уроків, щоб знайти ідеї для «візитки». Вони навіть за одну парту не наважилися сісти.

Наступного дня вони знов нічого не вигадали для творчого конкурсу. А от вальс став для Сашуні дивиною, адже там вона зробила перше приголомшливе відкриття стосовно Косинського.

Олена Михайлівна провела вступне заняття, під час якого спробувала виявити здібності й можливості кожного з новоспечених підопічних. Сашуня дивувалося, з якою легкістю та витонченістю рухалися більшість конкурсанток. Сама ж вона відчувала себе дуже незграбною, бо не відчувала музики, рухалася недоладно, не в той бік або не з тієї ноги. Тож почувалася клишоногим ведмедем у зграї ластівок.

Хлопці переважно були скуті та дерев’яні. Коли ж черга дійшла до Косинського, дівчина вже приготувалася злорадіти, а натомість відкрила рота від здивування: Сашко не рухався – плив над підлогою, летів над нею, чим викликав у здивованої партнерки неймовірний захват.

– Сашо, ти займаєшся в танцювальній студії? – спитала хореограф, задоволена навичками нового вихованця.

– Ні, – розсміявся хлопець. – Я спортом займаюся.

Сашуня несподівано спіймала себе на тому що захоплено всміхається спині Косинського. Облаяла себе подумки за нерозважливість і миттю вдягла презирливу посмішку.

Коли їх поставили в пару, дівчина мало не з огидою поклала руку йому на плече, ще й очі заплющила. А потім здивовано підстрибнула, роззираючись, коли відчула тепло чоловічої руки на своїй талії, а її долоню обпекли пальці Косинського.

Сашко ж сміявся. Ні, він намагався бути серйозним, проте ледь стримував сміх. І це виглядало справжнім знущанням. Ображена Сашуня з силою  відштовхнула хлопця від себе.

– Я. З. Тобою. Не. Танцюватиму! – прошипіла злим шепотом.

– Шурко, та які проблеми? – погодився партнер. – Не хочеш – не треба. Станцюємо танок маленьких каченят. Коли всі вальс танцюватимуть. Там і паритись не треба. Єдина проблема: перемоги нам не бачити.

– Стривай! – зупинила Яковенко, коли хлопець вже відвертався. – Може спробуємо ще раз.

Сашуня намагалася стати подалі від Косинського, щоб його руки так не обпікали, на що він знов насмішкувато зауважив:

– Шурко, може ти ще за кілометр станеш? Підходь ближче, я не кусаюся. – дівчина зиркнула на нього недовірливим поглядом, а він зі сміхом додав: – Чесне слово, не дуже боляче.

Сашуня всміхнулася, почувши щирий сміх Косинського, без жодного глузливого натяку. А коли знов відчула, як бережно він підтримує її зі спини, та як упевнено бере її долоню в свою, зробила друге приголомшливе відкриття: це приємно. Ні, це дуже, просто неймовірно, до сирот по шкірі, до шаленого серцебиття приємно.

До першого руху.

Виявилось, що танець їхній виглядає ідеально, поки вони стоять на місці. А далі Косинський рухається як треба, легко, наче ластівка, а Яковенко чи то в ліс, чи по дрова. Як ведмідь.