Красень, красуня та рішення Любочки.

****

Класна година в 11-А була останньою в розкладі, тому школярі відверто нудьгували в очікуванні Любові Валентинівни, класної керівнички, яка сильно запізнювалась. Коли до кінця уроку залишилося не більше двадцяти хвилин, більша частина учнів, підбурена Косинським, попрямувала на вихід. У дверях нетерплячих вихованців у німому здивуванні зустріла їхня Любочка, як вони називали класну поміж себе. Втікачі вмить повернулися на свої місця, наче й не вони щойно намагалися непомітно злиняти.

Любов Валентинівна, статна жінка років сорока, вродлива, доглянута, з розкішною русявою косою, завжди мала суворий вигляд, проте сьогодні вона на диво перебувала у доброму гуморі, тому зробила вигляд, що не помітила зухвальства учнів.

– Одинадцятий клас, у мене для вас прекрасна новина! – всміхнулася вчителька, й у кутиках її очей зібрались пустотливі зморщечки. – Лютий ще не розпочався, але всі ви знаєте про щорічний «Бал Закоханих Сердець» до Дня Валентина.

Задоволені вигуки поєдналися зі схвальними аплодисментами, через які почувся веселий голос Сашка Косинського:

– Ігор, це натяк, що тобі вже час почати скуповувати валентинки, бо на всіх дівчат може не вистачити. – ця пропозиція викликала у класі дружній сміх, тому що колись пухкенький Ігор Тимчук у початкової школи обдаровував усіх однокласниць валентинками на День закоханих.

– Ти помиляєшся, Сашко! – класна керівниця знов взяла слово, повертаючи тишу, в якій вирувало збудження від передчуття свята. – Це натяк на те, що цього року організатори вирішили провести романтичний конкурс «Ідеальна пара» для старшокласників.

Хтось під загальний ґвалт присвиснув, а Любочка знов перехопила ініціативу:

– Кожен клас старшої школи має виставити одну пару. І якщо немає пропозицій, думаю найкраще з конкурсом справляться… – її голос потонув у гучному багатоголоссі.

Пропозиції сипалися з усіх боків. Переважна більшість учнів підтримували кандидатуру того самого Ігоря Тимчука, який вже не був тим смішним товстуном. Він перетворився на справжнього красеня з обкладинки, адже працював у модельному агентстві, знімався у рекламі. Тепер вже дівчата закоханими зграйками бігали за ним.

Серед дівчат майже одностайно запропонували першу красуню школи Таню Даміані. Дівчина мала рідкісну зовнішню вроду, яка дісталась їй від мами-українки та батька-італійця, та дуже обмежені здібності до засвоєння навчального матеріалу. Вона не могла сказати зв’язно і кількох речень, але мала дуже гарні очі, чим безсоромно користувалася.

– Я обов’язково з вами погодилася б, якби це був конкурс краси, – не підтримала пропозицію Любочка. – Але там будуть завдання на ерудицію і конкурс талантів, а результати вплинуть на рейтинг. Тому, я вважаю, що доцільніше було б запропонувати тих, чиї здібності допоможуть виграти, тих, хто на власному досвіді знає, як боротися та перемагати. І гадаю, що найкращих кандидатів, ніж Олександр Косинський та Олександра Яковенко, ми не знайдемо.

Після секундної паузи клас вибухнув сміхом.

Обурена Сашуня з криком підбігла до учительського стола:

– Любов Валентинівно! Ви не можете! Це неможливо! Я не погоджуюсь! Я в житті не буду працювати з Косинським!

– Любов Валентинівно! Ви певно жартуєте? – спитав і собі Сашко, дочекавшись, коли однокласники вгамуються. – Ми ж з Шуркою запоремо весь конкурс. Чи вам потрібна така лажа?

– По-перше, це не жарт, – відповіла класна керівниця, всміхаючись самими лише очима. – по-друге, рішення прийняте і обговоренню не підлягає, по-третє, участь у конкурсі покращить рейтинг класу, а перемога додасть балів до вашого особистого рейтингу. Тому, дуже вам бажаю навчитися співпрацювати одне з одним, щоб, як ви кажете, не облажатися перед усією школою.

Дзвоник не одразу розігнав 11-А по домівках. Вони ще якийсь час обговорювали останні новини, адже головні обговорювані були відсутні.

Зла, наїжачена Сашуня вилетіла з класу, проклинаючи вчительське свавілля, завдяки якому вона точно стане посміховиськом для усієї школи. Подумати лише: вона і Косинський! Та вони ж лише паралельні лінії, яким ніколи не судилося перетнутися! І от після Любочкиної промови пішли ті лінії хвилями. Непередбачуваними. І від цього Сашуні робилося лячно, адже вона зовсім не знала чого чекати від однокласника.

Сашко також вийшов на подвір’я, бо хотів зібрати докупи неслухняні думки. Йому зовсім не подобалася ідея класухи поставити його в пару з цією зарозумілою істеричкою. Так, він вмів працювати в команді, мав багаторічний досвід і чисельні перемоги разом з шкільними командами з баскетболу та гандболу. Але команда з нього та Шурки – то якесь знущання! Вона своєю правильністю та нестримністю неодмінно тягтиме їхню пару на самісіньке дно.

А Валентинів день невідворотно наближався.