Сашко, Сашуня та червона машина

****

Протистояння з Косинським у Сашуні розпочалося ще з дитячого садочка. Саме з того дня, коли мама вперше привела трирічну донечку в молодшу групу. Дівчинці дуже сподобалося в цьому місці, тому що тут були дітки, дитячий майданчик з гіркою, гойдалкою, пісочницею та каруселькою, а ще багато-багато різних іграшок, більше ніж вона мала вдома.

Саша вподобала яскраво-червону машинку, гралася нею, катаючи по підлозі в колі інших дітлахів, що так само завзято бавилися. Від цього захопливого заняття її відволікла вихователька, коли покликала:

– Сашо, допоможи, будь ласка, скласти іграшки до кошика.

Дівчинка мовчки підвелася і попрямувала до високої та вродливої, схожої на казкову принцесу, жінки, що чекала біля вікна, де безладно були розкидані м’ячі, ляльки, ведмедики та машинки. Та вона не дісталась мети, а застигла на півдорозі, коли побачила біля виховательки білявого хлопчика з відстовбурченими вухами, що допомагав збирати іграшки.

– Дякую, Сашо, ти справжній помічник!

Похвала, яка дісталась хлопцеві, подіяла на дівча несподівано: вона стисла міцніше червону машину, рішуче підійшла до капловухого та з усієї сили вдарила того іграшкою по лобі.

– Ти не Саса! – крикнула зі сльозами. – Це я – Саса! – і розридалася вголос.

Поряд з нею, схопившись за гулю, ревів її майбутній недруг Сашко Косинський.

А перелякана вихователька спочатку заспокоювала помічника, приклавши тому холод до лоба, а потім намагалася пояснити новенькій Саші Яковенко, що її ім’я дуже поширене, що так називають не лише дівчаток, а ще й хлопчиків. На це пояснення дитина розревілася ще сильніше.

Відтоді, спочатку в садочку, а потім і для всіх оточуючих, Косинський став Сашком, а Яковенко – Сашунею, щоб не плутатися.

Школа лише додала напруження між ними обома. Взаємна неприязнь подвоїлася, коли вчителька у першому класі посадила їх за одну парту. Вже після перерви вони повсідалися подалі одне від одного, і ні за які пряники не забажали повертатися на свої місця, не бажаючи мати нічого спільного: ані імені, ані парти.

В середніх класах обоє стали негласними лідерами і жоден з них не бажав поступатися власною першістю. Сашуня Яковенко – розумниця, відмінниця, переможниця багатьох олімпіад і творчих конкурсів, командир класу, помічниця вчителів, яка завжди мала їхню підтримку, та її повна протилежність – Сашко Косинський – спортсмен з великою кількістю спортивних нагород, хуліганською вдачею та не надто великим хистом до навчання, що мав стовідсотковий авторитет не лише серед учнів свого класу, а й усієї школи.

Ці двоє постійно змагалися у вправності якнайсильніше вколоти одне одного, тому глузливі кпини в обидва боки літали, наче сніжки в ясний зимовий день, часто і боляче.

– Косинський! – Сашуні, наче поперек горла вставало його ім’я, тому називала його лише на прізвище. – Ну невже так важко підготуватися до контрольної?! Тепер через тебе рейтинг нашого класу впаде.

– Не мели дурниць, Шурко! – Сашко вже давно зрозумів, що така варіація імені найбільше не подобалась гоноровій однокласниці, тому інакше й не називав її. – Контрольну я не один завалив. Та після змагань я особисто додам до того рейтингу балів. Тому витри шмарклі, принцеско, і не нюнь.

Дівчину покоробило від тієї «Шурки», проте вигляду вона не подала, лише презирливо всміхнулася:

– Ти – бовдур, Косинський! Виставляєш себе супергероєм, а насправді лише безмозка купа м’язів! – показово відвернулася і промовила стиха вже до себе: – Думає, тупак, що світ лише на м’язах тримається…

– Чому ж це лише на м’язах? – насмішкувато відізвався Сашко. – Ботанам і заучкам завжди дорога відкрита.

Сашуня здивовано округлила очі а потім розсміялася:

– Ну Чебурашка і є! У тебе дійсно не вуха, а локатори.

Хлопець торкнувся своїх відстовбурчених вух і з глузливим смішком промовив:

– Шурко, не напружуй так мозок, бо горе буде! Ти гадаєш, що така розумна, тому що мічена? Але ні, то все через твій розум – це здоровий глузд вилізає через волосся!

Дівчина була досить симпатичною, мала довге темне волосся у якому виділялася сліпучо-біла прядка просто на маківці. Як би Сашуня не зачісувалася, її все одно було видно. Мама заспокоювала доньку, яку почали дражнити однолітки, що це Бог її поцілував на щастя.

– Придурок!

– Знайшлася розумниця!

Однокласники неодноразово ставали свідками їхніх словесних спарингів. Увесь клас щиро розважався, спостерігаючи за цими двома, за їхніми демонстративними дебатами та змаганнями у кмітливості й винахідливості у вигадуванні колючих шпильок в бік одне одного.

До випускного класу відверта презирливість між Яковенко та Косинським вже межувала з прихованою ненавистю.