РОЗДІЛ 4 Нейтан

Наступного ранку мама з’явилася в моєму кабінеті о дев’ятій двадцять. Я знав точний час, тому що о дев’ятій дев’ятнадцять подивився на годинник, а за хвилину двері відчинилися без стуку. Я відірвав погляд від ноутбука.

— Доброго ранку, мамо.

— Доброго, — вона зачинила за собою двері й попрямувала до столу. — Ну?

Я відкинувся на спинку крісла.

— І я радий тебе бачити.

— Я теж рада тебе бачити. Як здоров’я? Добре? Прекрасно. Тепер розповідай.

Я не втримав усмішки. Саме тому я вчора їй не подзвонив. Не тому, що забув. І навіть не тому, що повернувся пізно. Я просто чудово знав свою матір і підозрював, що варто мені сказати телефоном хоча б два слова — і вона витягне з мене всю історію до третьої ночі. Щоправда, судячи з того, що вона вже сиділа навпроти мене о дев’ятій двадцять ранку, мій план лише відтермінував неминуче.

— Що саме тебе цікавить?

Мама подивилася на мене так, ніби серйозно розмірковувала, чи не запізно в двадцять дев’ять років віддати сина на перевиховання.

— Нейтане, ти вчора пішов на побачення з жінкою, яку я тобі знайшла. Минуло більше дванадцяти годин, а ти досі не подзвонив і не повідомив, що я зруйнувала тобі життя, зганьбила нашу сім’ю й більше ніколи не маю права втручатися у твої особисті справи. З огляду на нашу попередню статистику, я маю всі підстави хвилюватися.

— Не хвилюйся. З Елізабет нічого не вийшло.

На маминому обличчі промайнуло цілком передбачуване розчарування.

— Я так і знала.

— Зате я випадково провів вечір з іншою жінкою.

Розчарування зникло. Маргарет кліпнула раз. Потім ще раз.

— Ти що зробив?

— Випадково провів вечір з іншою жінкою.

— Я почула тебе з першого разу. Я просто намагаюся зрозуміти, як можна випадково провести побачення не з тією жінкою.

— Виявляється, досить легко. Особливо коли обидві блондинки, обох звати Еллі й обидві чекають чоловіка за столиком біля вікна.

Мама кілька секунд мовчала, а тоді повільно сіла зручніше.

— Взагалі то мою дівчину звали Елізабет, але… Оце вже значно цікавіше. Продовжуй.

Я й продовжив. Спочатку збирався пояснити все кількома реченнями. Сказати, що переплутав жінок, справжня Елізабет з’явилася приблизно через двадцять хвилин, одним поглядом оцінила кафе, людей у ньому й вирішила, що не настільки відчайдушна, щоб навіть сісти за столик. На цьому історію з маминим знайомством можна було спокійно закінчити.

Але чомусь після цього я не зупинився. Я розповів про Еллі. Про її шоколадний торт, який міг прогодувати невелику сім’ю, і про те, що на моє обережне запитання щодо дієти вона подивилася на мене так, наче я щойно вигадав це слово спеціально, щоб зіпсувати їй десерт. Про те, як з’ясувалося, що вона автомеханік, і як швидко я пошкодував про власний вираз обличчя. Про нашу суперечку щодо машин і про те, як у неї буквально загорілися очі, коли я згадав «Кадилак V-16».

Я говорив, а мама мовчала. Це мало б насторожити мене значно раніше.

— Вона взагалі не така, як я спочатку подумав, — продовжив я. — Я весь час чекав, що зараз вилізе щось знайоме, але щоразу отримував зовсім інше. Вона пряма, іноді настільки, що навіть не встигає подумати, чи варто було це говорити. І почуття гумору в неї…

Я нарешті помітив мамине обличчя й замовк.

— Що?

— Нічого.

— Мамо.

— Я просто слухаю.

— Ти дивишся на мене так, ніби щойно виграла в лотерею.

— Я просто не пам’ятаю, коли востаннє ти розповідав мені про жінку довше двох хвилин без мого допиту.

Я відкрив рота. І закрив. Чорт. Вона мала рацію.

— Я просто пояснював, що сталося.

— Звичайно.

Оце її «звичайно» мені зовсім не сподобалося. Маргарет усміхнулася й трохи нахилила голову.

— Тобто ви весь вечір просиділи в кафе?

Ось тут я зробив помилку. Затримався з відповіддю буквально на секунду. Мамі вистачило.

— Ти щось недоговорюєш.

Я зітхнув.

— Я просто не уточнив одну деталь. Зрештою Еллі посадила мене на байк і повезла на оглядовий майданчик, звідки видно майже все місто.

Мама завмерла.

— Вона тебе куди посадила?

— На байк.

— На свій байк?

— Так.

— І вона тебе повезла?

Я подивився на її обличчя  не витримав і засміявся.

— От приблизно такий самий вираз був у мене, коли я його побачив. Тільки ти зараз хоча б сидиш у кріслі, а я стояв перед тим монстром і намагався зрозуміти, в який момент звичайне побачення пішло настільки не за планом.

Маргарет уже сміялася.

— Я віддала б дуже багато, щоб це побачити.

— Еллі побачила безкоштовно й, судячи з усього, отримала неабияке задоволення.

— Нейтане, ти ж ніколи не їздиш на мотоциклах.

— Мамо, не хвилюйся. Я був у шоломі.

Вона махнула рукою.

— Та до чого тут шолом? Я просто уявила тебе. Ти, який вибирає машину залежно від того, на яку зустріч їде, сидиш позаду білявки автомеханіка на її мотоциклі.

— Дякую. Саме цього образу мені сьогодні й бракувало.

Мама знову засміялася, а потім подивилася на мене уважніше.

— Ви побачитеся ще?

— Уже домовилися.

Я відповів одразу й тільки після цього зрозумів, наскільки швидко це прозвучало. Маргарет теж зрозуміла. Її усмішка стала такою задоволеною, що я відразу підняв руку.

— Навіть не починай.

— Я мовчу.

— Ти мовчиш дуже голосно.

— Добре, — вона стримала усмішку. — Тоді лише одне питання. Вона знає, хто ти?

Я трохи відкинувся на спинку крісла.

— Вона знає, що мене звати Нейтан і що я працюю в менеджменті.

Мама повільно підняла брови.

— У менеджменті?

— Технічно це правда.

— Технічно ти зараз умістив усю компанію в одне дуже зручне слово.

— Я просто не сказав їй прізвища.

Цього разу Маргарет не пожартувала.

— Через Клер?