Розділ 4

Кинджал

Минуле

Я сиджу на подвір'ї нашого будинку на гойдалці. В руках у мене мій улюблений світло-жовтий зайчик з рожевим бантиком. Мені його подарувала моя найкраща подруга. Ми дружимо вже цілих два місяці!

І тим більше вона моя єдина подруга...

Але яка!

Я встаю з гойдалки, набридло вже кататися самій, і тим більше скоро мій п'ятий день народження. Я бачу свою матір, що виходить з дому з телефоном біля вуха.

— Мамо! — Я підбігаю до неї, щоб обняти її. — Покатай мене на качельці!

Вона показала мені рукою знак «стоп», і я зупинилась.

Знову я змушена чекати на те, щоб на мене звернули хоч краплю уваги.

І це мене дратує. Сильно.

Нарешті вона поклала слухавку і забрала руку, що перегороджувала мій хід до неї:

— Щось важливе, доню?

Звісно, я знала, що їй не цікаво це, але хоч можна було трохи мене розвеселити та провести зі мною час.

— Покатай мене на качельках, будь ласка.

Вона втупилась знову у свій телефон:

— Не зараз, мила, я дуже зайнята.

Я хотіла сказати хоч слово та не встигла, вона знову комусь зателефонувала.

Знову мама не звертає на мене увагу.

Я взяла місіс Банніт в руки та пішла в будинок. Коли я сама без нікого, я найчастіше щось малюю чи роблю з картону або паперу.

Але це не замінить батьківську та братову увагу.

Я все віддам, щоб вони звернули увагу на мене.

Усе.

Усе до останнього.

Сьогодення

Мій приціл націлений на манекен, який ми використовуємо для тренувань. Я вже збираюсь натиснути на курок, як в один момент помічаю краєм ока, як у мене летить камінь.

Я інстинктивно відскочую назад, та пістолет, досі стиснутий у моїй руці, вистрілив у дзеркало, що розбилося моментально.

— Рей, твою ж мать.

Мої очі спрямовані на чоловіка, що наближається до мене з хитрою посмішкою:

— Я вже почав думати, що ти забула, як ухилялась від ударів на першому курсі.

— Я? Забула? Не сміши. Забути можуть тільки інші, але ніяк не я.

Він взяв мене за підборіддя.

— Та невже.

Я різко відсахнулась від нього.

— Не перегинай, гірше буде. — Я відійшла трохи назад і взяла пістолет з землі. Холод пробігся моєю шкірою.

В один момент Рей замахнувся на мене рукою та хотів вдарити, але не встиг — зайшла інспектор Каріна. Вчитель бою старших курсів. Я любила її уроки, коли була меншою.

На щастя чи на жаль, я вже закінчила навчання три роки тому та зараз сама інколи треную новачків.

Рей заховав руку за спину, що зробило його схожим на принца з казок, як «Попелюшка».

— Що тут відбувається? — Каріна оглянула кімнату і помітила розбите дзеркало на стіні. — А це ще що?

— Блеквайт вирішила нафарбуватися, страшкам, на жаль, ніколи не стати красивими, через що вона розізлилась і вдарила дзеркало рукою.

Мені хочеться вбити його більше з кожним днем.

— Я не вірю жодному твоєму слову, Рею. — Її погляд повільно перевівся на мій. — Це правда?

Я глянула на Рея. Він подивився на мене і диявольське посміхнувся.

— Усе в нормі Карін, це правда.

Каріна дуже підозріло оглянула мене та Рея, але потім закрила очі і спокійно видихнула.

— Гаразд, повірю. — Вона розвернулась і попрямувала до виходу.

Коли вона майже зникла за поворотом, Рей тихо прошепотів мені на вухо:

— Молодець що не здала, бо тобі б гірше було.