Розділ 3

Кинджал

Я приїхала на базу з Іланом. Так, я чудово знала, що на мене чекає, але ким би я була, якби не відстоювала свою думку?

Ми прибули на місце призначення. Ілан люб'язно відчинив мені двері та подав руку, щоб я вийшла, як справжній джентльмен. Ну що сказати, молодець.

Після того як я вийшла з машини, я поглянула на нього:

— Не думай, що після цього я віддам тобі своє серце, Рід. — Я відкинула своє волосся назад.

Він закрив двері свого чорного Мерседеса:

— Я і не думав. — Він відкрив багажник машини та задні двері, на задніх сидіннях лежать два трупи, а в багажнику ще один. Він повільно засунув руки в кишені своїх джинсів. — Йди поклич босса, Блеквайт.

Він знущається? У мене такі ж права, як і у Вільяма, чому тоді його називають боссом, а мене ні? Що за хрінь.

Я поглянула льодяним поглядом на Ілана:

— Скажи но мені, Ілане, чому якщо у нас з Вільямом однакові права в агентстві, тоді якого біса ви називаєте боссом лише його? — Я схрестила руки і дивилась на нього.

Рід не набагато вищий за мене, я 175, а він 185, чим він постійно хвалиться.

Він мовчав.

Я підійшла до нього та приставила свої гострі нігті до його горлянки:

— Любий, якщо ти мені не скажеш причину цього інциденту, тоді щось трапиться з Карнелією. — Я хижо посміхалася, бачачи, як його обличчя зблідло.

— Звідки ти знаєш про неї? — Я чула у його голосі грубий та водночас холодний тон.

Хах.

Він думає, я не знала, що він нічого не скаже? Наївний. Я ще вчора увечері пробила його особисту справу в базі та оглянула досьє.

Сім'я — це саме слабке звено.

— Питання тут ставлю я, та я рекомендую тобі слухатися мене або...

Він показав мені жестом замовкнути.

Сука.

Але начхати, він зрозумів натяк. Я сперлась на капот його машини.

— Я чекаю на відповідь.

У нього в очах на секунду промайнула лють, та потім вона згасла. Слабак.

Він повернувся до мене та зітхнув:

— Вільям якось раз усіх зібрав та сказав, щоб ми називали його боссом, а тебе просто Блеквайт, а хто назве тебе кимось іншим, отримає дуже сильне покарання.

Я випала.

Що, бля?

Вільям що, страх загубив чи що?

Я маю такі ж права, як і він, по наказу X.

— А з якого це Вільям вирішує, кому і яке покарання дати?

— Я не знаю. Просто він так сказав і всі зразу повелись.

— А ти хіба ні? — Я поглянула на нього злим і водночас зацікавленим поглядом.

— Я...

Він так поглянув на мене, що мені на секунду стало його шкода.

Не люблю жаліти людей.

Я взяла у руку телефон, щоб передзвонити Вільяму, він, звісно, почекавши пару хвилин моїх спроб набрати його номер, усе ж взяв слухавку:

— Ало? Хто це? — Я чула у його голосі нотку радості. Він знає, як мене дратує, коли люди мають мій номер, але не підписують його.

— Вільяме, ти чудово знаєш, що це я.

Він злегка посміявся та мовчав, бісить, як завжди.

— Ми на вулиці бази, пошли когось забрати трупи, поки ми машину припаркуємо.

— Може ви самі якось? Я вже пішов та не хочу повертатися.

Він дурний чи прикидається? Сьогодні у нього чергування, він не міг просто взяти і піти додому. А якщо би і міг, то X миттю повернув би його або просто знизив зарплату, чого Вільяму зовсім не хотілось.

— Слухай, не роби з себе дурника, я зараз просто до X подзвоню і все, проблема вирішена.

— Гаразд, зараз пришлю когось.

Він злякався? Хах. Смішно. Великий та неприступний Вільям когось все-таки боїться. Смішно.

Він повісив слухавку, та ми з Іланом стали чекати, коли ж прибудуть наші агенти.

Через пару хвилин до нас вибігли Деймон і Черрі, шикарне дуо.

Черрі не встигала за Деймоном і її сумка ледь не падала з її рук:

— Деймоне! Зачекай! Я не встигаю!

В останній момент вона спотикається об бордюр і ледь не падає.

Деймон жме руку Ілану і без слів забирає два трупи на спину та несе їх на базу. Ілан взяв останній та поніс за Деймоном.

Я, на відміну від них, підходжу до Черрі, яка стоїть, поправляючи свою спідницю:

— Ларк, ти в порядку? — Я беру її за руку та відводжу подалі від машини.

Вона поправляє свою спідницю:

— Дякую, Ред, я не змогла би без тебе.

Як я обожнюю, коли мене називають Ред через моє червоне волосся.

— Тобі потрібно переплестися, коса дуже розпатлана.

Черрі витягнула маленьке дзеркальце та оглянула своє волосся. Вона дуже не любить, коли її волосся розпатлане, до того ж Ларк не вміє зачесуватися.

— Може, мені тебе переплести?

— Так! — Вона аж підскочила від радості. — Буду дуже вдячна.

Я посміхнулась та взяла з її рук розчіску і почала розчісувати її прекрасне темно-червоне волосся. У неї темніший колір, ніж у мене, тому нас легко розпізнати, тим більше я трохи вища.

Але я все рівно люблю її, як і Амелію. Вони для мене як молодші сестрички, тому що мій єдиний брат чорт знає де.

При згадці про нього я почала трохи злитися та занадто сильно надавила на голову Черрі, вона трошки зойкнула та легко дригнулась:

— Вибач, люба, я не спеціально.

Це через Янa.

Через мого брата.

Це все через нього.

Ненавиджу його.

Ненавиджу.