Ідеальна брехня

Розділ 1

Кинджал

 

 

Я проходжу повз трьох намертво пов'язаних людей на підлозі, у кожного з них щось зламано або розрізано, моя робота, обожнюю себе.

 

Альфред Клауд, Брюс Андерсон і Калеб Оугер.

 

Три зовсім один одному не знайомі людини, але страшенно схожі зсередини.

 

Клауд — наркодилер, що недавно втік від поліції з Каліфорнії до нас і думав, що зможе спокійно далі жити, пф, з нашою організацією ніколи.

Андерсон — брехливий ублюдок, що крав дівчат заради того, щоб продати їх комусь дорожче.

І наостанок — Калеб Оугер, хакер, що останнім часом руйнував наші плани. Оугер дізнавався наші замовлення і передавав їх іншим людям.

 

Я повертаюсь обличчям до них і дивлюся просто одному в очі.

— Ваші останні слова, хлопчики? — Я холодно посміхалася, кажучи ці слова.

— Давай ми домовимося! М-ми заплатимо тобі скільки скажеш, тільки відпусти нас! — Альфред звивався з останніх сил на землі зі зламаним хребтом.

 

Господи, які вони жалюгідні. Як мені хочеться їх вбити якнайшвидше.

 

— Ти ж дівчисько! Ха! Ти нас не вб'єш. — Кричав Калеб на все горло, сміючись мені в обличчя.

 

— Перевірим?

 

Я вистрілила в скляну пляшку біля нього, і вона розлетілася на маленькі осколки. В очах хлопців з'явився страх. Боже, як я обожнюю це почуття.

 

— Вибачте, хлопчики, але сьогодні не ваш день.

 

Прозвучало три постріли. Точно в ціль. Я ніколи не промахуюсь.

 

Три трупи вже неживо валяються біля моїх ніг. Мило. Я підходжу до одного з них і перевіряю пульс. Немає. Чудово.

 

В один момент до мене задзвонив телефон, я витягла його з задньої кишені шортів і подивилася на номер. Чорт. Вільям. Мені взагалі не хотілося зараз говорити з ним. Він мій ворог номер один. Ненавиджу.

 

Я підіймаю слухавку:

— Ало?

— Ти довго ще будеш замовлення виконувати? У тебе є інші справи на базі.

— Які ще справи?

— Босс сказав тобі сьогодні вчити новачків.

 

Він чудово знає, що я не дуже люблю тренувати новачків.

 

— Ти цим займатися взагалі маєш, чому я тоді?

— Не твоя справа, я просто тобі сказав, закінчуй, Блек, і їдь на базу. — Пімля останніх слів він кинув слухавку.

 

Схоже, він думає, що тягнути трупи в машину самій так легко та швидко.

 

Я підняла Клауда на спину і ледь змогла закинути його в машину. Прокляття. Чому якщо я вбиваю, то й сама трупи носити повинна? Це ж важко. Ну і я не така сильна.

 

Закинувши усі три у машину, я втомлено видихаю.

 

А куди мені ще трупи сховати, окрім бази?

 

Через пару хвилин до мене підходить наш агент, Ілан.

 

— Так я ніби одна мала добиратися, ти що тут забув?

 

Ілан дивиться на мене, тримаючи руки в кишенях джинсів:

 

— Мені сказали прийти, я прийшов. Подробиці не знаю.

 

Я закочую очі:

 

— Гаразд.

 

Він підходить до мене та оглядає машину. Ілан помічає краєм ока залишки крові у мене на руках.

 

— Ти хоча б витерла їх, не думала?

 

— Тебе спитати забула, поїхали вже.

 

Я відчиняю двері переднього сидіння і вмощуюсь на сидінні.

 

Ілан сідає за кермо, та заводить машину. Ми виїжджаємо на дорогу.

 

Що ж, усе не так погано як я думала.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше