Привіт усім, мене звати Неліна Керелін. Усіх завжди цікавило, чому я так сильно змінилася… З чого почати? Напевно, із самого початку…
*Три роки тому*
— Мила, вставай! Час до школи! — почувся голос мами з кухні.
Вона завжди була енергійною вранці, а я, як і зазвичай, тягнула час і зовсім не хотіла покидати тепле ліжко. У такі моменти найбільше хотілося сховатися під ковдрою, залишити весь світ за дверима й знову провалитися у сон.
— Так, мам, уже встаю… — пробурмотіла я, примружуючи очі. Та наступної миті знову заплющила їх, відчуваючи, як повільно поринаю в м’яке царство снів.
Запала тиша.
Дивно. Якось підозріло тихо.
Може, я просто надто звикла до того, що мамі ніколи не доводиться повторювати одну й ту саму фразу двічі?
Наступної секунди з мене різко стягли ковдру.
Мама!
— Не встигла навіть подумати про сніданок, а ти вже й ковдру в мене забрала! — почала було я обурюватися.
Але тут із динаміків на повну гучність залунала моя улюблена пісня.
— Оооо, ну все! Музика моя! Єєєєхууу!
Я миттєво прокинулася й, підспівуючи, підхопилася з ліжка.
Мама завжди так робила. І, на жаль, це був єдиний спосіб, який гарантовано змушував мене прокинутися. Побачивши, що її план спрацював, вона задоволено усміхнулася, що досягла потрібного ефекту, й вийшла з кімнати.
Я ж, пританцьовуючи в такт музиці та намагаючись хоч трохи приборкати волосся, що після сну нагадувало справжнє гніздо, попрямувала до ванної.
Весь світ навколо – це частина цього ранкового ритуалу, немов я йду піщаним пляжем, а не холодною плиткою. Але коли справа доходить до вибору одягу, настрій трохи змінюється. Як це завжди буває – треба обрати щось ідеальне для початку дня.
Може, цей милий бежевий сарафан, що лежить на стільці? Чи спідницю з блузою, на якій ледь помітні квіти?
Я ще кілька секунд вагалася, а потім вирішила:
Блуза й спідниця!
Гарний початок дня.
***
Невдовзі я вже сиділа за столом, насолоджуючись смачними фруктами й коктейлем. Мама завжди знала, чого мені хочеться на сніданок. Здавалося, вона могла вгадати мої бажання ще до того, як я сама про них подумала.
— Спасибі, мам, — сказала я й поцілувала її в щічку, відчуваючи всю її турботу в цьому простому жесті.
— Оооо, тату! Доброго ранку!
Я кинулася до тата, який, здається, ще не до кінця прокинувся, але від моїх обіймів його обличчя одразу засяяло усмішкою.
— І тобі доброго! — відповів він.
Я швидко допила свій органічний коктейль, схопила рюкзак, недбало кинутий на крісло, і пішла взуватися.
Останнє, що я почула, вибігаючи з дому:
— Доцюнь, удачі в школі!
Як завжди, моя удача була при мені.
Загадкова й невловима удача, яка іноді здавалася майже магічною. Вона постійно знаходила мене – байдуже, чи я йшла до школи, чи зустрічалася з друзями.
Я вибігла на вулицю й лише тоді, глянувши на екран телефона, зрозуміла, що мені телефонує Макс.
— Неллі, ти де? — почула я його знайомий голос, і моє серце розлилося теплом, коли я взяла слухавку.
— І тобі привіт, Максе! — весело відповіла я.
— Привіт! Ахаха, ти ж не забула, що ми сьогодні йдемо гуляти?
— Звісно, ні! Ахаха!
Він такий смішний! Я сміялася, відчуваючи, як кожне слово цієї розмови наповнює мене радістю. Макс був моїм найкращим другом. Він старший за мене на два роки, але поруч із ним я ніколи не відчувала цієї різниці. З ним завжди було легко й весело, ніби ми ровесники.
— Так ти де? — запитав він, озираючись навколо. Він шукав мене, але ніяк не міг помітити.
— Я тут, — прошепотіла я в слухавку й махнула рукою, побачивши його на іншому боці вулиці.
Коли Макс нарешті мене побачив, його очі засяяли, а на обличчі з’явилася щира усмішка. Я підбігла до нього, і він розкрив мені назустріч обійми. Та щось пішло не так. Я незграбно спробувала застрибнути на нього, і в наступну мить ми обоє ледь не гепнулися на землю.
— Ой! Ми ледь не впали! — розсміялася я.
Макс не знав, як мене втримати: в одній руці в нього були речі, в іншій ще щось, а тут ще й я вирішила додати йому проблем зі своїм весняним настроєм.
— Ахахаха!
Хіх, я нарешті злізла з нього, і ми разом попрямували до школи, продовжуючи сміятися.
***
У школі день минув чудово. З усіх предметів я отримала хороші оцінки — для мене це було звично. Я завжди викладалася наповну.
Після уроків ми з Максом пішли гуляти. І саме тоді я вирішила трохи над ним пожартувати. Зрештою, на кому ще випробовувати свої геніальні ідеї, як не на ньому? Тим паче, я досі не забула його минулий жарт із водою.