Де знайти щастя

Глава 1

Привіт усім, мене звати Неліна Керелін. Усіх завжди цікавило, чому я так сильно змінилася… З чого почати? Напевно, із самого початку…

 

*Три роки тому*

— Мила, вставай! Час до школи! — почувся голос мами з кухні.

Вона завжди була енергійною вранці, а я, як і зазвичай, тягнула час і зовсім не хотіла покидати тепле ліжко. У такі моменти найбільше хотілося сховатися під ковдрою, залишити весь світ за дверима й знову провалитися у сон.

— Так, мам, уже встаю… — пробурмотіла я, примружуючи очі. Та наступної миті знову заплющила їх, відчуваючи, як повільно поринаю в м’яке царство снів.

Запала тиша.

Дивно. Якось підозріло тихо.

Може, я просто надто звикла до того, що мамі ніколи не доводиться повторювати одну й ту саму фразу двічі?

Наступної секунди з мене різко стягли ковдру.

Мама!

— Не встигла навіть подумати про сніданок, а ти вже й ковдру в мене забрала! —  почала було я обурюватися.

Але тут із динаміків на повну гучність залунала моя улюблена пісня.

— Оооо, ну все! Музика моя! Єєєєхууу!

Я миттєво прокинулася й, підспівуючи, підхопилася з ліжка.

Мама завжди так робила. І, на жаль, це був єдиний спосіб, який гарантовано змушував мене прокинутися. Побачивши, що її план спрацював, вона задоволено усміхнулася, що досягла потрібного ефекту, й вийшла з кімнати.

Я ж, пританцьовуючи в такт музиці та намагаючись хоч трохи приборкати волосся, що після сну нагадувало справжнє гніздо, попрямувала до ванної.

Весь світ навколо – це частина цього ранкового ритуалу, немов я йду піщаним пляжем, а не холодною плиткою. Але коли справа доходить до вибору одягу, настрій трохи змінюється. Як це завжди буває – треба обрати щось ідеальне для початку дня.

Може, цей милий бежевий сарафан, що лежить на стільці? Чи спідницю з блузою, на якій ледь помітні квіти?

Я ще кілька секунд вагалася, а потім вирішила:

Блуза й спідниця!

Гарний початок дня.

***

Невдовзі я вже сиділа за столом, насолоджуючись смачними фруктами й коктейлем. Мама завжди знала, чого мені хочеться на сніданок. Здавалося, вона могла вгадати мої бажання ще до того, як я сама про них подумала.

— Спасибі, мам, — сказала я й поцілувала її в щічку, відчуваючи всю її турботу в цьому простому жесті.

— Оооо, тату! Доброго ранку!

Я кинулася до тата, який, здається, ще не до кінця прокинувся, але від моїх обіймів його обличчя одразу засяяло усмішкою.

— І тобі доброго! — відповів він.

Я швидко допила свій органічний коктейль, схопила рюкзак, недбало кинутий на крісло, і пішла взуватися.

Останнє, що я почула, вибігаючи з дому:

— Доцюнь, удачі в школі!

Як завжди, моя удача була при мені.

Загадкова й невловима удача, яка іноді здавалася майже магічною. Вона постійно знаходила мене – байдуже, чи я йшла до школи, чи зустрічалася з друзями.

Я вибігла на вулицю й лише тоді, глянувши на екран телефона, зрозуміла, що мені телефонує Макс.

— Неллі, ти де? — почула я його знайомий голос, і моє серце розлилося теплом, коли я взяла слухавку.

— І тобі привіт, Максе! — весело відповіла я.

— Привіт! Ахаха, ти ж не забула, що ми сьогодні йдемо гуляти?

— Звісно, ні! Ахаха!

Він такий смішний! Я сміялася, відчуваючи, як кожне слово цієї розмови наповнює мене радістю. Макс був моїм найкращим другом. Він старший за мене на два роки, але поруч із ним я ніколи не відчувала цієї різниці. З ним завжди було легко й весело, ніби ми ровесники.

— Так ти де? — запитав він, озираючись навколо. Він шукав мене, але ніяк не міг помітити.

— Я тут, — прошепотіла я в слухавку й махнула рукою, побачивши його на іншому боці вулиці.

Коли Макс нарешті мене побачив, його очі засяяли, а на обличчі з’явилася щира усмішка. Я підбігла до нього, і він розкрив мені назустріч обійми. Та щось пішло не так. Я незграбно спробувала застрибнути на нього, і в наступну мить ми обоє ледь не гепнулися на землю.

— Ой! Ми ледь не впали! — розсміялася я.

Макс не знав, як мене втримати: в одній руці в нього були речі, в іншій ще щось, а тут ще й я вирішила додати йому проблем зі своїм весняним настроєм.

— Ахахаха!

Хіх, я нарешті злізла з нього, і ми разом попрямували до школи, продовжуючи сміятися.

***

У школі день минув чудово. З усіх предметів я отримала хороші оцінки — для мене це було звично. Я завжди викладалася наповну.

Після уроків ми з Максом пішли гуляти. І саме тоді я вирішила трохи над ним пожартувати. Зрештою, на кому ще випробовувати свої геніальні ідеї, як не на ньому? Тим паче, я досі не забула його минулий жарт із водою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше