3. Столиця

   Йшов день, проходив ранок та минала ніч і ось під палючим сонцем дух побачив у святій пустелі великії золотії стовпи вздовж мармурової дороги.

   - Он ти де! - викрикнув дух по волі та так, що величезний купол Столиці здалеку блиснув променем сонця.

   Ворота Великі, розписом мальовані кидали великую тінь на пісок та величний, прикрашений статуями, міст.

  Ворота охороняв дуб високий — чоловік у сріблі, стояв один одненький як ті статуї, аж поки дух не наблизився достатньо близько.

  - Пропуск! - вигукнув сторож до нього.

  - Пропуск? - дух почав рискати по власній внутрішній порожнечі аж поки не витягнув блакитну та яскраву кульку, яку він взяв у пустельній змії. - Чи це той пропуск?

  Сторож опустив голову, в тіні лице його темним було.

  - То ти той дух, що на перехресті має стареньку кривеньку таверну? Проходь, за тебе вже пропуск має нашої таверни Столичної дух.

  Дух застрибав, залітав та весело пройшов крізь Великі ворота.

  Ззовні не чутно було, але в гарячій Столиці кипіло життя.

Ось проходив караван з кентавром на чолі, носили на собі тканини червоні в руках мали зброю, а у возі своєму!... Ну, там щось точно було, просто хустиною накрите, тож ніхто не бачив, що везли кентаври.

  Десь там біля квітника в ігрища гралася людська дітвора, а джини що в лампах сиділи бурчали про щось між собою. По небу пролетіла зграя балакучих соколів, що збиралася вся у поштової башти.

  Щось крякнуло, потім хрюкнуло і повз духа пробіг невеличкий кабан в роті якого був більший за нього кавун. За кабаном звісно побігла, навіть поповзла брязкаючи золотими прикрасами гарненька ламія, на лискуча луска якої на деякий час причарувала нашого синього духа.

  Через деякі години блукання дух все ж потрапив до того місця в яке йому малося — будівля та була оточена фонтанами з  чарівного пісковику, маленькими квітучими парками та оздоблена різноманітними бархатами й саванами.

  Се була Столична таверна з якої вже встигли вийти та зайти понад сімнадцять відвідувачів різних розмірів та форм. З усмішкою увійшов і він.

  - Привіт духу сего чудового місця!

  Щось на кухні грюкнуло, а на горі забігали чиїсь ноги, по драбині швидко до входу, сидячи на котові, до нашого синього духа прийшов дух яскраво-золотий, дівочий.

  - О що за день що за день! Чи ти це до мене? Скільки років скільки зим!

  - Та хіба у вас в пустелі є зима, Ха-Ха!

  Відвідувачі, що не були захоплені їдою, питвом чи якимсь звеселянням охнули бачивши як два духи літають в одному яскравому танці.

  Танець цей вирував по стелі, по підлозі, під столами та врешті залетів до кабінету на другому поверсі.

  Яскраво-золота після довгих балачок й веселощів з духом всілася за стіл свого робочого кабінету.

  - Те все воно добре, що в тебе там все краще, та скажи чого ти шукаєш? Бо чує моє неіснуюче серце що за сміхом твоїм смуток прихован.

  - О, яскраво-золота, наскрізь мене бачиш!

  - Звісно я бачу, я навіть бачу як моя кицька позаду тебе по килиму топчеться, духи ми ж є!

  - Так так, про це іноді забуваю, бо волосся твоє гарне настільки що крізь нього не бачу я більше нічого.

  Яскраво-золота розсміялася.

  - Та годі тобі, ми ж вже давно не існуємо в фізичному плані!

  - Але ж до пані — завжди манери.

  - Ха-ха-ха, кажи на те запитання.

  Дух задумався, пригадав про те питання.

  - Та от, крім того, що все в моїй таверні є добре, є дещо погане — м’ясо та млоко постійно в сховищі псується, бо не маємо ми чим те все холодити. А у вас в цьому палкому місці, чув я, і сьогодні те бачив, м’ясо постійно свіже, а торти готують й везуть за стіни столиці! Звідки такі дивацтва? В чому таємниця? Невже це те, що звуть холодильник?

  Дух дівчини похитав головою, приставив пальця до губ й через кілька хвилин подумів все ж відповіла:

  - Можна сказати і так, магік в нас колись тут проходив й причарував мою комору на вічну мерзлоту, бо хотілось йому в той день вина мороженого, але подати те ми тоді не могли.

  - То справа лише в магії? Ніяких чудес? Ніяких демонів? Ніякий таємниць? Та мага знайти буде легко!

  Яскраво-золота знов похитала головою.

  - Не думаю я, бо магів з кожним роком до мене приходило менше і менше, доведеться пошукать, та навіть як знайдеш то як ти його розпитаєш? Вони ж не люблять «дурних запитань», як вони кажуть.

  - Бачив я в тебе людину одну, сиділа вона в тебе на крайнім столі, мала біля себе якусь магічну виделку, що левітувала й крала з сусідніх столів салати..

  - О! Точно, в нас же гостить Герберт, йди хутчіше до нього, той маг точно щось знає!

  Духи швиденько спустились й магік той все ще сидів. Побачивши їх, щось він собі забурмотав й накрив голову капюшоном.

  - Герберт не ховайся! Я знаю що то ти!

  - Чого вам бешкетники треба?

  - Нам то нічого, а ось друг мій цікавиться мудрістю твоєю та дивами твоїми.

  - Нічого не скажу. - буркнув старий Герберт.

  Яскраво-золота підлетіла, засвітила його лице й поглянула на нього не добре.

  - Я бачила, що твоя виделка краде їжу у відвідувачів! А ще ти не оплатив вчорашню ніч! Також...

   Вона балакала й балакала, картала йому про всі погані вчинки що зробив, а особливо розізлилася на нього коли нагадала про не опущену кришку у туалеті. Герберту стало соромно.

  - Добре-добре! Вмовили старого! Чого ти, привид ефірний, який не може покинути сей світ, що духом таверни кличе себе хочеш від вимирущого мага?

  - Я хочу знати як заморозити цілу кімнату!

  - Цілу кімнату?! - Герберт пирхнув, цокнув. - Не архімаг я аби тринькати всю свою магію на те, аби твій ель холодним лишався! Але я знаю того хто може обдарувати тебе силами такими.

  Синій дух закружляв, засвітився