Улюблений пухнастик Боня разом із тижневим запасом корму вручений в надійні руки самотньої сусідки Віри. Валізи зібрані та складені у багажник новенького автомобілю. На роботі вже набула чинності підписана директором заява на відпустку. Все. Більше ніщо не заважає спокійно сісти в авто, щоб покинути бетонні джунглі та вирушити у невеличку подорож за сімдесят кілометрів.
Тільки ось отримана відпустка зовсім не тішить. Перспектива провести її в одному з мальовничих сіл Поділля аж ніяк не викликала радості в Мар'яни. Матвій — її супутник та вже рік як офіційний чоловік — навпаки — радів незапланованій відпустці та можливості провести її на малій батьківщині. Давно ж він там не був. Востаннє приїздив до матері ще пів року тому — на її запрошення відсвяткувати разом Різдво.
Тоді гостювати довелось самому — молода дружина навідріз відмовилась їхати з ним. Але він не ображався, та й матір його також розуміла невістку.
А цього разу Мар'яна вже відмовити не могла. Все ж таки свекруха, більш відома у подільському селі як Пилипівна, відзначала шістдесятиріччя. І ображати жінку своєю відмовою у переддень ювілею було б як мінімум негарно. Жінка любила свекруху як рідну матір. Вона радо б розділила святкування із Пилипівною, якби не довелося їхати у село.
— Я міг би привезти маму до нас. Ти ж знаєш — вона розуміє тебе. Їхати не обов'язково, якщо не хочеш. Ніхто не стане примушувати.
— Не стане.
Погоджується вона зі словами чоловіка, але від подорожі не відмовляється. Хоч і дуже кортіло скасувати все в останню мить.
Не можна більше ховатись від спогадів. Саме час поглянути в очі власному страху. Це Мар'яна твердо вирішила для себе.
#9502 в Любовні романи
#2309 в Короткий любовний роман
#3288 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.04.2022