7

Будильник продзвенів як завжди о сьомій. Дмитро прокинувся у своєму ліжку. Інстинктивно, він потягнувся за окулярами, які стояли там де завжди і слухняно чекали до ранку. Він підвівся та пішов на шум, котрий разом із запахом сніданку доносився з кухні. Він тихенько підійшов та обійняв свою матір з-заду, притуляючи свою щоку до її спини.

— Нічого собі! Що за телячі ніжності з самого ранку, — почувся насмішкуватий батьків бас, котрий вже закінчував пити каву та збирався на ходу.

— Мені, здається, приснився страшний сон, — відповів мляво Дмитро.

Мати обернулася і поцілувала його в щоку.

— Нам усім часом сниться щось не те, — відповіла вона не надавши цьому значення, — будеш свої улюблені млинці з варенням на сніданок?

У відповідь, Дмитро помахав лишень головою. Батько, як завжди це бувало вранці, бурмотав, що через зміну розкладу, він знову запізниться на роботу.

На зупинці, чекаючи на автобус, Дмитро як завжди зустрівся з Мілою. Вона мовчки підійшла та присіла біля нього на лавку. Вони сиділи так деякий час.

— Мені дещо приснилося, — не витримав Дмитро, — воно було реальніше за будь-який сон.

— Ага, — відповіла Міла у несхожій для неї манері.

— Ти теж там була... А ще лис... Пугало... Велетенське король-дерево.

— Ну і уява, тобі б книги писати.

Вони так і просиділи мовчки, аж поки не приїхав автобус. Вже всередині, тримаючись за поруччя, її манжета трохи сповзла, показуючи на світ жахливий відбиток.

"Це ж схоже на відбиток... коріння?" Міла вловила на собі переляканий погляд і очі, що дивилися на її запʼясток.

— Це? Невдала суперечка з молодшою. Вгріла мене скакалкою, мала зрадниця.